Раби не мають юридичних прав. Але не варто вважати, що їм призначена лише праця, не гідна вільної людини. Насправді, як ми побачимо далі, чимало рабів займають впливові позиції при своїх сильних господарях. У той же час вільні бідняки нерідко змушені виконувати найбруднішу роботу, щоб заробити на шматок хліба для своєї родини. Крім того, раби можуть мати зовсім різні обовязки. Старий слуга, що наглядає за входом до оселі, хлопчик, який підносить воду до столу, приваблива рабиня в опочивальні у великому домогосподарстві раби виконують найрізноманітнішу роботу, задовольняючи всі потреби свого господаря.
Батько навчив мене, для чого ще потрібні раби: для вихваляння! Раб, по суті, є звичайнісінькою річчю, сам по собі він нічого не вартий. Проте раби формують статус свого власника. Як хороший кінь значною мірою створює образ вершника, так і вихований, поштивий раб підкреслює чесноти свого господаря. І якщо домогосподарство налічує чотири сотні рабів як же від цього зростає авторитет рабовласника! Хто ж, як не найвищий достойник, може дозволити собі настільки показний і престижний почет?!
Хоча самі раби можуть бути й цілковитими нікчемами, служать вони найшляхетнішим із нас. Якщо бажаєте дізнатися, як поводитись із рабами, що дістаються вам на піку вашого успіху, читайте далі. Хай би як відрізнявся життєвий устрій у ваш час від принципів стародавнього світу, це зовсім не мусить відвертати вас від їх вивчення. Бо ж у стародавніх працях міститься набагато більше того, що заслуговує на ваше схвалення, ніж того, що підлягає запереченню. Читайте і навчайтесь.
Давні греки мали більш жорсткі погляди на природу рабів, ніж римляни. Аристотель, як відомо, стверджував, що рабство є природною якістю і найкраще для рабів належати вищим за них грекам.
Серед афінян існував чіткий поділ на «містян» і рабів, що ускладнювало для останніх асиміляцію в суспільстві, навіть якщо вони отримували свободу. Зовсім інша модель діяла в Римі, де велика кількість різного штибу аутсайдерів постійно вливалася в ряди містян. Однією з головних причин тріумфального піднесення Риму була його здатність обєднувати іноземців, які дотримувалися різних звичаїв і шанували різних богів. Це дозволило йому збільшувати не лише свою територію, а й людські ресурси. У такому суспільстві не було сенсу назавжди позбавляти рабів можливості зробитися вільними римлянами. Натомість видавалося мудрим розглядати рабство як тимчасовий стан, після якого раб, якщо демонстрував певні заохочувані якості, міг перетворитися на вільного громадянина Риму. На диво, для римського рабовласництва були характерними як соціальна мобільність, так і жорстка структурованість суспільства.
За римськими законами раби майже не мали юридичних прав, але цих законів не надто суворо дотримувались, особливо в міських домогосподарствах. Зазвичай міські
раби мали можливість володіти грошима та певним майном, навіть якщо юридично це майно (пекулій) залишалося власністю господаря. Хоча раби не могли одружуватись, на практиці їм часто дозволялося вступати в партнерські стосунки. За часів імперії вони отримали більше прав: наприклад, могли шукати захисту від сваволі жорстокого господаря біля статуї імператора. Проте посилення зацікавленості долею рабів зовсім не означало, що імператори хотіли покращити умови їхнього життя. Як верховні правителі вони просто мусили втручатися в усі проблеми, що виникали в підвладному їм суспільстві. Люди покладали надію на імператора, який мав вирішувати, що є прийнятним із погляду закону в різноманітних домашніх справах.
До цифр, які вказують на кількість рабів у римському світі, слід ставитися з обережністю. У найкращому разі це припущення поінформованих осіб. До наших днів збереглося мало свідчень, і вони не є непереконливими. Читачі можуть знайти обговорення кількісних даних і ступеня соціальної мобільності в Італії часів стародавнього Рима в статті Вальтера Шайделя «Мобільність населення в Італії часів Римської імперії, II: раби», опублікованій у журналі «Дослідження з історії Давнього Рима» (Walter Scheidel. Human Mobility in Roman Italy, II: The Slave Population. Journal of Roman Studies, 95 (2005), 6479), а також «Раби в Італії часів Римської імперії: роздуми та припущення», опублікованій у журналі «Топоси» (The slave population of Roman Italy: speculation and constraints. Topoi, 9 (1999), 129144).
Про племя аланів, відомих тим, що вони не мали рабів, див. у Амміана Марцелліна, 31.2.25. Сенека нарікає на рабовласників, які в гніві були швидкими на розправу: за найменші провини, як-от намагання заперечити або зухвалий погляд, рабів шмагали батогами чи ламали їм ноги (див. «Про гнів», 3.24 і 32). Маркове пояснення мети цієї книжки базується на передмові до праці Колумелли «Про сільське господарство». Відомості про правовий статус рабів можна знайти в Дигестах, 1.5. «Політика» Арістотеля (1.2) вміщує роздуми про домогосподарство, про рабів як знаряддя і про те, чи є статус раба визначеним самою природою. Про збільшення числа рабів в Італії з погляду античного автора див. Аппіан «Громадянські війни», 1.1. Висловлені в цій праці думки корисно порівняти з сучасним аналізом Кіта Хопкінса в першому розділі його книги «Завойовники і раби» (Keith Hopkins. Conquerors and Slaves).