Ну й що? Велике діло човен Якщо
Але під здивованим поглядом Лучії слова завмерли в нього на губах. І саме тут нагодилася насуплена Марія.
Він навідріз відмовився йти, повідомила вона. Блазень! І я впевнена то все від гордощів!
Але чи про Йонела їм зараз думати? Всі забули про нього, їх гнітив інший тягар. Здивована, що їй ніхто нічого не відповів, Марія звернулася обурено до всіх:
Ви кепкуєте з мене? Що тут сталося? Кажіть же! Ніби у вас кораблі потонули
На якусь мить запало мовчання, потім голосний регіт був відповіддю на її слова, а це ще дужче спантеличило дівчину. Вона нічого не могла збагнути, але Дан, розуміючи її стан, почав заспокоювати на свій лад:
Еге-е!.. Як то добре було б, Маріє, як то гарно було б, аби в нас потонуло кілька кораблів Мамо рідна, тоді в нас залишився б хоч один Що? Ти досі вважаєш, що ми жартуємо? А ми ж тільки про кораблі й човни думаємо Ось глянь на карту, глянь: річки, озера Як нам їх перейти?
Цієї миті гостра
голівка Трясогузки висунулася з листя й тихенько, наскільки дозволяла шия, потяглася вниз, а великі, мов цибулини, очі шпигуна витріщились на карту.
А за кілька метрів вище від нього, на тому самому каштані, тоненька й дуже спритна, судячи з того, як вона рухалась, рука обережно звелась і блискавично метнула з кулака мякий, але колючий плід. Він пролетів точнісінько заданою траєкторією, тобто з міліметровою точністю влучив у маківку Трясогузки. Катастрофи уникнути вже було ніяк. Лише на частку секунди втратив він рівновагу, і так досить ненадійну, і тепер уже ніхто й ніщо не могло врятувати його від падіння.
Під страхітливий акомпанемент крику, тріску, шуму тіло Трясогузки полетіло до землі, яку він так злодійкувато покинув. Але старий забутий сучок пожалів ребра й кості невдахи-шпигуна й підхопив його на льоту за штани, уберігши таким чином від неймовірного удару об землю й затримавши в підвішеному стані за якихось два метри над землею. Якби хлопець не репетував так перелякано, будь-хто, побачивши його зараз, як він теліпається в повітрі, подумав би, що той відпрацьовує вправи з невагомістю.
Несподіване видовище, цілком блазенське, викликало неймовірний сміх у групі черешняків. Тільки Урсу, не втрачаючи самовладання, бо йому часто траплялося бувати в незвичних ситуаціях, зняв бідолаху з сучка, поставив на землю, суворо глянув на нього і гаркнув:
Ну-у-у!
Пережитий страх та похмурий вигляд Урсу вимусили Трясогузку вкласти рештки своїх сил у ноги. Черешняки згодом присягалися, що жоден найчистокровніший рисак на найбільших перегонах не зміг би позмагатися з Трясогузкою, коли той ошаліло рвонув до школи. І хоч він летів, мов випущена з лука стріла, все одно ззаду в штанях виднілася пристойна дірка, через яку вибивалася, мов білий хвіст, сорочка.
Якби хтось із черешняків здогадався хоч на мить глянути вгору на каштан, то вони побачили б там білявого скуйовдженого шибеника, якого напав такий сміх, що він ледве стримував його, однією рукою затуливши собі рота, а другою підтримуючи живота. Той шибеник не хто інший, а Тік. Саме цим пояснюється і падіння Трясогузки, і те, що малюк не міг утратити рівноваги, хоч би його навіть скрутило від сміху.
Але черешняки вже не мали часу вдивлятися на вершину каштана, бо секунда в секунду, як це й належало, мош Тімофте на камяних сходах почав трясти дзвоником.
Приміщення школи брали таким самим відчайдушним приступом, як і виходили з нього.
Мош Тімофте навіть не поворухнувся на своєму місці, аж поки в коридор зайшли останні школярі. Ними були Сергій і Трясогузка. Старий довго дивився вслід Трясогузці й тільки скрушно хитав головою, побачивши його порвані штани. У глибині душі він жалів цього нещасного шалапута.
Сергій, навпаки, гірко дорікав вивідникові:
Ти що, неспроможний навіть утриматись на дереві?
Провалитись мені крізь землю, це мене Урсу скинув із дерева!
Що ти мелеш, хіба Урсу був на дереві?
Не був Але тобто
І аж тепер Трясогузка збагнув, чому він упав. Урсу весь час був на землі. А хто ж тоді в біса його так штовхнув? Хто його вдарив? Адже хтось ударив його кулаком по маківці, від того він утратив рівновагу і впав.
У великі двері школи проскочив нарешті й останній з останніх. Мош Тімофте сердито глипнув а нього, навіть глухо кашлянув кілька разів, але то радше для того, щоб той подивився на себе, бо в нього був такий вигляд, хоч пробі кричи. Однак кількома рухами паливода змів усі до єдиного сліди свого загадкового й відчайдушного підйому та спуску по дереву. Сорочка, заправлена в штани, комір розгладжений, шкарпетки підтягнуті, штани обтрушені і все це за кілька секунд. Навіть більше він ще встиг хитрувато підморгнути мошеві Тімофте, потім засунув руки в кишені й глянув, насвистуючи, на розірвані штани Трясогузки.
Але Трясогузка не чув його й не бачив. Він тільки питав, ще не знаючи, що до нього прилипло прізвисько, дане Тіком:
Хто ж це в біса мене скинув?
Але у відповідь йому прозвучав тільки регіт скуйовдженого паливоди, який бігцем піднімався на другий поверх.