Батько просив краяна: Порадь мене, брате, де я тут недалеко зможу купити землю, гомстед? Тільки, щоб недалеко, бо ми не маємо можливості далеко їхати.
Треба їхати не менше тридцяти миль на схід, там є гомстеди. Не журіться, там є люди з сусіднього села Корчина, коли вони будуть їхати додому з Ростерна, то заберуть вас до себе, так порадив краян Середа.
Краянка з Корчина відповіла, що риби в досить, ліса багато і є де накосити трави на сіно. Тільки тяжко обробляти землю, всюди ліс і каміння, а канадські комарі то просто виїдають очі.
То їхали ми, то ішли пішки конята бідні, негодовані. Дорога погана, тільки знак по камінні, багато пеньків і каміння. Застрягли в болоті, даємо коням поміч виїхати з болота і далі їдем Де ніч нас захопить там і ночуємо. Зносимо сухі ломаки, розводим багаття і гріємось. Вовки і койоти виють серед ночі, жаби під ногами райкають по своєму ніби концерт дикої філармонії звучить почерез кожну ніч. Так ми пробули три дні і три ночі і врешті приїхали до дому краяна.
Вони мали кілька акрів землі за три роки праці. Найбільша трудність і перешкода великі морози у зимові місяці. Картопля дрібна, бо що зійде, то паморозь прибє молоденьке листя і припинить ріст. Пшениці теж мали небагато мороз і тут залишив свій знак, зерно сухе і легеньке, як порох. Але всі вірили на божу ласку, що в майбутньому буде краще.
Прожили ми в краянів один тиждень, другий і все думали, коли ж підем в ліси шукати гомстед? Краян був грамотним, бо в краю був дяком і поназначував для своїх рідних землі, щоб купили, коли приїдуть до Канади. Батько наш мусив тепер іти далеко
від краяна в пошуках гомстеду, кілька миль лісами. Нарешті прийшов день іти в ліс! Здибали добру землю в доброму місці. Ні, тут не можна купити гомстед, бо це компанійна земля, каже краян, коли прочитав палику, яку інженери залишили і позначили.
Краян і батько знову пішли через ліс. Знову найшли гарне місце, але і тут не можна, бо ця земля належала до Гадсонс Бей компанії. Третє місце належало до шкільної агенції, і вони пішли далі, комарі виїдали їм очі
Нарешті прийшли до місця, де земля була вільна, для гомстедів, тільки біда була в одному всюди ліс, каміння, мочари, і так миля за милею, бідненька земля.
От накінець здибали гомстед, котрий виглядав не зле. Батько каже: Тут є горбок, гарне озеро, котре може бути близько хати.
Мама розпитувала батька про землю, про місцевість, ліс і все інше, питала з ентузіазмом, а батько, будучи реалістом, відповідав просто, без захоплення. Мама все-таки не губила надії, запевняла батька з піднесенням, що все буде добре, будуть вони працювати, мати свою хатину, а не панський чворак, як було в краю. За рік-два буде їм набагато краще, запевняла мама.
Батько розпочав будову, передбачав майбутність, прагнув щасливого життя. Щодня ходив у ліс і прорубував ширшу лайну, щоб можна заїхати на гомстед. Потім, другі люди казали йому, треба збудувати землянку, а батько мав намір видовбати печеру в горбку. Казав: Це буде ліпше від землянки, і мама з дітьми буде тут мешкати, а я з краянами піду шукати роботи.
У батька були добрі плани: справді, треба було викінчити печеру і скоро іти на заробітки, зима уже наближалась, а гроші на харчі, зимовий одяг і інші речі були дуже потрібні. За 30 доларів батько купив у француза корову, і наш краян відвіз нас і наші речі до нашого гомстеду, до нового дому до печери. Нарешті ми вдома Який же був той дім? Яка господарка? Яке життя?
Мама нажала трави, настелила нам, і спимо, як пани! Корову пасем маємо молоко, ой яке воно було смачне! Краяни дали нам змерзлої пшениці, ми її варимо з молоком їмо як пани! Коли уже ми устаткувались і було видно, що мама дадуть собі раду з дітьми, батько пішов шукати заробітку
Не було у нас часу скучати за ним, мама корчувала ліс на город, а я зносив ріща на купу, щоб його палити, робити дим і відганяти комарів. Мені уже ішов шостий рік, а сестрі третій, так що треба було мамі помагати. Правда, не все проходило з успіхом. Батько повернувся з пошуків заробітку без цента. Роботи ніде не знайшов, вернувся додому проголодавший і у прикрому настрою. Ціле щастя, що зміг вернутись до своєї сімї! Вернувшись додому, він запропонував нарубати кругляків і збудувати хату, бо зима була уже майже тут. Так і зробили, будова почалась, звели крокви, побив лати і зробив усе, залишилось лише покриття даху. Дав мамі обовязок: Ти нажни трави, такої довгої, а як я вернусь з роботи, то накриємо дах, і з тими словами пішов знову шукати роботу. Ми ніколи не знали, які труднощі він переживав у час пошуків за роботою
Тим часом мама косила косою траву для корови, а серпом жала довгу траву на пошиття даху на хату. Вона наносила рядном порядну копицю сіна. З довгої трави робила снопики і накривала хату, говорячи мені: Подавай, синку, снопики мені, і ми накриєм дах, будем мати гарну хату. Взимку буде нам тепліше, ніж в печері. Мама чулась щасливою і говорила позитивно, мала позитивні думки і наміри. Такі думки і наміри приохочували її, і вона черпала від них величезну енергію. Вона місила глину, ліпила хату сама і закінчила її. Десь мама знайшла велику камінну плиту і з неї зробила примітивну піч і кухню, на якій можна було варити і пекти їжу. Така була моя мама. Усе нібито було готове в хаті. Ми чекали, виглядали батька, коли ж то він уже повернеться із заробітків?