На пляжі в Остії
Одного разу на пляжі в Остії з'явився дивний синьйор, що більше скидався на чаклуна, ніж на просту людину. Бо, прибувши на пляж останнім і не знайшовши вільного місця, він розкрив парасольку, крутнув щось у ручці парасоля знялася вгору, пролетіла над тисячами парасольок і зупинилася над берегом моря, на висоті двох чи трьох метрів над землею. Синьйор-чаклун розклав свій шезлонг, що теж повис над землею, простягся під парасолею, вийняв з кишені книжку та й ну собі читати, вдихаючи морське повітря, гірке від солі та йоду.
Спочатку люди нічого не помітили. Деякі сиділи під своїми парасолями й намагалися розгледіти крізь натовп хоч маленький клаптик моря, інші розв'язували кросворди, а тому ніхто й не дивився вгору. Та раптом одна синьйора почула, як щось упало їй на парасольку. Вона гадала, що це діти м'яча кинули, й хотіла на них нагримати. Озирнулась навкруги, глянула вгору, аж над нею синьйор-чаклун висить. Подивився він униз та й каже:
Пробачте, синьйоро, то моя книжка впала. Будьте ласкаві, підкиньте її вгору.
Синьйора від несподіванки аж на пісок повалилася. Лежить і не може підвестися була вона дуже гладка й опасиста. Підбігли до неї родичі, хочуть її підвести, а вона мовчки догори, на висячу парасольку, показує.
Будь ласка, підкиньте мені книжку, повторив синьйор-чаклун.
Хіба ви не бачите, що налякали нашу тітку?
Пробачте, я ненавмисно.
Злазьте звідти, сидіти там заборонено.
Внизу нема місця, і я вмостився тут. Адже квиток у мене є.
Тим часом усі люди на пляжі вгледіли дивного синьйора й показували на нього пальцями.
Дивіться, дивіться, казали вони, у нього реактивна парасоля!
Гей, Гагаріне! гукали йому. Візьми й мене до себе!
Якийсь хлопчина підкинув книжку, синьйор уловив її, нервово погортав, знайшов потрібну сторінку і взявся читати, пихкаючи сигаретою. Невдовзі йому дали спокій. Тільки діти іноді поглядали вгору, а найхоробріші вигукували:
Синьйоре,
синьйоре!
Чого вам?
Навчіть і нас лежати в повітрі!
Але синьйор на відповідь тільки кректав. Коли настав вечір, парасоля тихенько засвистіла й полинула назад понад пляжем. Синьйор-чаклун приземлився на сусідній вулиці, сів на свого мотоцикла й поїхав собі додому. Ніхто не знає, хто він такий і де купив ту парасолю.
Історія королівства Ненажеранії
Замінив його потім на троні Ненажера Другий, на прізвисько Три Ложки. Прозвали його так через те, що він їв суп зразу трьома ложками: дві ложки тримав власноручно, а третю підносила Королівна, і горе їй, якщо ложка була порожня!
Опісля на троні Ненажеранії, що височів перед столом, заставленим і вдень і вночі розмаїтими стравами, сиділи: Ненажера Третій, прозваний Закускою; Ненажера Четвертий, на прізвисько Котлета по-парміджанськи; Ненажера П'ятий, Голодний; Ненажера Шостий, Індикожер; Ненажера Сьомий, прозваний «А ще що?», який прославився тим, що з'їв корону з кутого заліза; Ненажера Восьмий, Суха Скоринка, цей, не знайшовши нічого на столі, проковтнув скатертину; Ненажера Дев'ятий, на прізвисько Сталева Щелепа, з'їв трон разом з подушечками.
Так перестала існувати королівська династія.
Аліса пірнає в море
Алісо, годі, йди на берег, гукала її мама.
Зараз, мамо, відповідала Аліса, а сама думала:
«Буду в воді, поки не виростуть у мене плавці і я не стану рибою».
Лягаючи увечері спати, Аліса дивилася в дзеркало: чи не виросли плавці або хоч срібна луска. Та на тілі в неї поблискували самі піщинки, коли вона не милася під душем після морської купелі.
Одного ранку вийшла Аліса раніше ніж звичайно на пляж і стріла хлопця, який збирав морських їжаків і черепашки. Він був з рибальської родини і добре знався на тому, що і як у морі діється.
Ти часом не знаєш, як стати рибою? запитала його Аліса.
Зараз тобі покажу, відповів хлопець. г Поклав він на камінь, що виступав з води, хустину з морськими їжачками й пірнув на дно. Минає хвилина дві, а хлопця немає. Аж гульк виринув на поверхню дельфін і ну грати між хвиль, здіймаючи бризки. Він навіть шаснув під ногами Аліси, та вона анітрішечки не злякалася.
Потім дельфін махнув хвостом і зник у глибині морській, а звідтіля виплив,, усміхаючись, хлопець.
Бачиш, як це легко робиться?
Бачу, але не вмію.
Спробуй.
Алісі дуже хотілося стати морською зіркою, вона пірнула в море і попала в розкриту черепашку. Черепашка тут же стулила свої половинки, й Аліса потрапила в полон.
«Ой лишенько, що ж тепер буде?» подумала дівчинка.
Навкруги панували тиша й спокій. От би лишитися тут навіки-віків, жити в глибинах моря, як колись сирени. Аліса зітхнула. Згадала маму. Вона, мабуть, думає, що Аліса ще спить. Згадала тата. Сьогодні субота, і ввечері тато має приїхати з міста.
Шкода мені їх кидати. Вони мене так люблять. Цього разу я повернуся на суходіл.
Упираючись руками й ногами, Аліса прочинила стулки, вистрибнула назовні й виринула з води. Хлопчика вже не було на березі. Про свою пригоду Аліса не розповіла нікому.
Молодий рак
Отож почав він нишком вправлятися між камінням рідного струмка.
Спочатку ці вправи дуже його втомлювали: то вдариться, то панцир розіб'є або клешнею на клешню наступить. Час минав, і поступово справи пішли на краще, бо хто мусить, той і камінь вкусить.