Перейменування станичних назв робилося з метою знищити пам'ять про те, що там жили колись славні нащадки Запорізької Січі. Після ліквідації' шкіл та культурно-освітніх установ на Кубані в багатьох станицях комуністи виносили зі шкіл, клубів та хат-читалень українську літературу й палили її вдень при дорогах. Усі українці, котрі відігравали хоча б якусь роль у культурно-національному житті Кубані, фізично нищилися або засилалися на каторжну працю до концентраційних таборів, звідки мало-хто повертався. Така страшна доля випала зокрема 1500 вчителям українських станичних шкіл на Кубані.
(За матеріалом Я. Савки «Російщення Кубані», Київ, 1992).
1933 - На 104,7% було виконано план заселення вимерлих від голоду українських сіл селянами з Росії.
1933 - Телеграма
Сталіна про припинення українізації' й знищення більшості українських письменників.
1933 - На знак протесту проти політики більшовицької влади та колаборантів з-поміж місцевого населення покінчив життя самогубством видатний письменник Микола Хвильовий. Шляхом самогубства також пішов з життя державний діяч Микола Скрипник.
1933 (друга половина) - У Харкові видано книжку Андрія Хвилі (справжнє прізвище Олінтер) «Знищити коріння українського націоналізму», в якій ставилася вимога провести чистку серед мовознавців і в мовознавчих установах. Автор - довголітній завідувач відділу агітації' й пропаганди ЦК КП(б)У, а згодом заступник народного комісара освіти УРСР - головну хибу попередньої роботи вбачав у тому, що «особливо велику шкідницьку роботу провели українські націоналісти на мовному фронті, намагаючись відірвати розвиток української мови від мови російської». Після цього почалася хвиля репресій проти українських вчених.
1933 - Заміна традиційного українського правопису на новий совєцький (общєпонятний). Визнавши українську мову де-юре, більшовики після згортання «українізації» в 1931-33 рр. почали приховане втручання у внутрішню структуру української мови з метою наблизити або ототожнити її із російською мовою. Затверджений у директивний спосіб «Правопис 1933 року» спричинив руйнівні процеси на всіх мовних рівнях.
193339 - Тотальне знищення (понад 80%!) української інтелі-ґенції: інженерів, науковців, письменників, лікарів, учителів тощо. У 1938 році ще друкувалося 259 українських письменників, а після
1938 р. - лише 36. З 223 зниклих письменників лише 7 померли своєю смертю.
1933 - У Румунії' було скасовано міністерське розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялося кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 - У Румунії' було видано спеціальне розпорядження Міністерства виховання про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави й румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1930-ті роки - Переслідування та масові звільнення українських вчителів у Галичині за відмову підписувати декларації' лояльності до Польської влади, під якою тоді знаходилися західні українські землі. Пацифікації' очолюваної Пілсудським польської влади, в результаті чого було поруйновано майно «Просвіти», українських книгарень, друкарень та інших установ. Багато українських активістів було побито, а ряд із них померли від побоїв.
19341988 - Заборона писати мистецькі та художні твори, які б позначалися українським національним змістом, досліджувати й вивчати справжню історію України, згадувати про голодомори. Історія і вся українська культура зобов'язані були:
- звеличувати імперію, загарбницьку й дикунську політику російських чорносотенців та їхніх наступників - російських комуністів;
- керуватися фальшивою імперською концепцією «єдінства трьох братскіх славянскіх народов»;
- розглядати росіян, які з'явилися на історичній арені на кілька тисяч років пізніше від українців, як «старшого брата».
Істориків, письменників, діячів культури, котрих не розстріляли, і котрі випадково чи свідомо виходили за межі цих рамок, комуністи жорстоко переслідували, їхні твори весь час забороняли або знищували. Навіть і у час т. зв. хрущовської «відлиги», не кажучи вже про брежнєвський застій.
1934 - Розстріляно діячів української культури, котрі своєю працею розвивали мову (Кость Буревій, Григорій Косинка, Тарас Крушельницький, Дмитро Фальківський та ін.) за сфальсифікованими звинуваченнями в причетності до вбивства в Ленінграді (нинішньому Санкт-Петербурзі) 1-го грудня 1934 року Першого секретаря Ленінградського обкому ВКП(б) Сергія Кірова, якого в дійсності вбили його ж «соратнікі» (стріляв Леонід Ніколаєв). У зв'язку зі «справою Кірова» комуністи вимордували в Україні близько 30 тисяч осіб, переважно інтелігенції'.