1922 (осінь) - проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» «боротьби двох культур» - міської (російської) - «пролетарської», «передової» та селянської (української)
- контрреволюційної й відсталої, в якій, за задумом абсурдної, проте й нині
живої теорії, повинна б перемогти більш престижна
- російська. В Україні ця «теорія» пов'язується з іменем другого секретаря КП(б)У Дмитра Лебедя, тому вона відома в історії' як «лебедівщина». На позиціях неминучої загибелі «відсталої» мови й культури стояв також і Григорій Зінов'єв (Апфельбаум).
Російська культура рано чи пізно переможе, і обов'язок комуністів полягає в тому, щоб підтримати цей «природний процес», твердив Д. Лебідь. У Москві хоч і вважали цю теорію правильною, проте не наважувалися її вводити в життя. її «час» прийшов у 1937 році.
1922 - Л іквідація «Просвіт» у місцях компактного проживання українців у Росії - на Кубані та на Далекому Сході - у Зеленому Клині.
1922 - Наказ голови ВЧК Ф. Дзержинського, про якого його соратники згадували як про людину безжальну, виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з тисячами сиріт були затоплені у Чорному морі.
(Без мови немає нації. Український пріоритет. К. 2011. С. 17.)
19221934 - Хвиля насильства проти неповторного та яскравого явища української та світової культури - кобзарства. Українські національні музичні інструменти - кобзу, бандуру та ліру - оголошують націоналістичними й знищують. Натомість в Україну завозять десятки тисяч балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками й жорстоко переслідуються. «Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, а кого на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали». Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолює спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні аґенти НКВД.
Щоб остаточно покласти край «кобзарському націоналізму», у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова приблизно трьохсот лірників та кобзарів, більшість з яких була незрячою, нібито для участі в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста й села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині.
(П. Черемський, «Щедрик», Харків, 1994 р.).
1923 (17 -25 квітня) - ХІІ з'їзд РКП(б), що проходив у Москві, прийняв резолюцію з національного питання. Він різко засудив «теорію» про переваги російської культури й висування положення про неминучість перемоги більш високої російської культури над культурами «більш відсталих народів» (українською, азербайджанською, узбецькою, киргизькою та ін.), назвавши її спробою закріпити панування «великоруської» національності. Замість затвердження «теорії» Лебедя-Зінов'єва було проголошено політику коренізації партійно-державного апарату в неросійських республіках. В Україні ця політика набрала форми «українізації'». Це рішення жодним чином не пов'язане з відмовою від курсу на русифікацію всіх інородців, а з необхідністю зберегти спокій у зв'язку з боротьбою за владу після відсторонення Леніна.
Виявляється, не всім був до вподоби курс на затишшя та коре-нізацію. Деякі «високопоставлені товариші з України», свідчили, що «об'їздили всю Україну, розмовляли з селянами й у них склалося враження, що українська мова там не потрібна».
1923 (6 липня) - Кінець ілюзії' про будь-яку самостійність територій, окупованих російським більшовицьким режимом. Того дня відбувся в Москві з'їзд членів Центрального Виконавчого Комітету
- найвищого тоді органу влади, який існував до 1938 року, на якому було прийнято Декларацію (Договір) про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР». Хоч офіційною датою створення СРСР вважалося 30 грудня 1922 р., проте між Республіками, які входили до складу СРСР, не було ніяких договорів. А виданий у Харкові Календар комсомольця на 1925 р. писав: «День 6 липня -пам'ятний день для трудящих не лише СРСР, а й усього світу: у цей день закладено на території земної кулі підвалини Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік».
19231924 - Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув'язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 років, а Політбю-ро ЦК КП(б)У виключило його з числа академіків.
19231925 - Москва відтинає від України понад 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. чоловік, 70 % яких становили українці. Серед українського населення, яке відійшло до складу Росії, прокотилися хвилі незадоволення.
Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів України. Так, мешканці Валуй-ського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали в постанові:
«Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до України русаки різних руських губерній ... Ми, громадяни, просимо ... о визволенні нас від Московщини й прилученні до рідної матері-України... Хай наші діти будуть вільними українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові».