Левицкий Мирослав - Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 стр 12.

Шрифт
Фон
Павло Житецький ще до виходу горезвісного Валуєвського циркуляру, в якому було сказано, що постановка питання про українську мову - це злочинні дії' й проти осіб, що їх вчинили, проводили слідчу справу в особливій комісії', у 1862 році опублікував працю «Русский патриотизм», в якій обґрунтовував ідею самостійності української мови та літератури. У магістерській дисертації' «Очерк звуковой истории малорусского наречия», яка була опублікована в 1876 році, довів, що українська мова й узагалі українська культура є прямими нащадками мови й культури Київської Русі. Звичайно, що в стінах імператорського університету влада не могла терпіти людей з такими поглядами. Ученому, який вважається засновником українського мовознавства, довелося заробляти на хліб викладанням російської словесності в школах. Це один з парадоксів буття окупованої нації'.
Із доступних нам матеріалів, ім'я це згадується лише в працях та статтях авторитетного вченого з Сум - професора Івана Мозгового.

заборону української мови не тільки в школах, але і в суспільному житті взагалі. У сучасних підручниках із педагогіки з цього приводу наголошується, що в другій половині Х!Х ст. у всіх початкових і середніх учбових закладах (...) українська мова не вивчалася навіть як навчальний предмет. Наслідком такої політики стала шовіністична розперезаність. У підручниках із педагогіки наводиться факт, що Миргородській гімназії' (Полтавщина) висіли таблички з попередженням: «В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на. мо-лорусском языке». А нам, прикидаючись дурником, знов і знов намагаються доводити, що вся денаціоналізація України була об'єктивним, природними процесом.

1881 - Заборона Синоду Російської церкви викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1881 - Закон, який дозволяв друк словників українською мовою, але російським прописом.

Олександр III (1881 1894)

1888 - Указ Олександра III «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».

1889 (серпень) - У Києві, на 11-му Міжнародному археологічному з'їзді (такі з'їзди скликалися Московським археологічним товариством у різних містах Російської імперії) було дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

1892 - Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

1894 - Рішення влади про заборону ввозу українських книг з-за кордону.

Микола II (1894 1917)
«Наивно было бы надеяться на. дозволение печа-

^ irk

тать грамматику того языка, который не должен существовать ».

1900 (і наступні роки) - Цензурою виключаються такі слова як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1903 - Заборона користуватися українською мовою на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Оскільки російська влада, виходячи з заборони усього українського, була проти увічнення в пам'ятнику зачинателя української класичної літератури, то гроші на це громада збирала усім миром. Далі влада ставила вимоги, що всі написи на пам'ятнику мають бути російською мовою. Коли всі перешкоди було подолано, влада поставила нову вимогу - говорити на відкритті лише російською. Це стало причиною, що урочисте відкриття пам'ятника (12 вересня) 1903 року перетворилось на велику національну акцію. У ній брали участь провідні тогочасні українські культурні діячі.

1905 - Комітет міністрів Російської імперії (такою була офіційна назва уряду), очолюваний Сергієм Вітте (міністром освіти був Володимир Глазов), відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1905 - Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це «загальнодержавна інституція» і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

19051912 - Міністерство освіти Імперії закрило на території' України 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.

1906 1907 - Закриття «Просвіт» в Одесі та Миколаєві.

1908 - Указ Сенату про те, що освітня робота в

В 11-ому з'їзді брав участь 471 вчений з багатьох країн, які представляли понад 30 наукових установ. Це був тріумф українського професора Володимира Антоновича, який прочитав 23 доповіді. Відмова йому та іншим українським ученим виступати українською мовою офіційно пояснювалося тим, що «не була оформлена належним чином попередня домовленість з урядом про дозвіл вживання у доповідях української мови». Нібито уряд, який дотримувався доктрини, що «не було й не може бути української мови» міг би дати такий дозвіл?
Голова Комітету міністрів був більше почесною фігурою. Фактичними керівником уряду був цар. Тому тут треба говорити про політику й рішення царя Миколи ІІ.
З цього приводу Борис Грінченко ще 1896 року в статті «Яка тепер на-родня школа в Україні», опублікованій Іваном Франком, писав: «Школа в Україні стала ще більше москалізаторською, ніж була. Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі «подвиги» рабської вірності».

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке