Он як! вигукнула Джейн Гелєр. Тепер я справді відчуваю моторошний страх!
Під таким кутом зору вся ця історія здавалася набагато зловіснішою, а особистість Емі Дерент набувала ще більшої таємничості. Хто була Емі Дерент? Чому вона, нічим не прикметна компаньйонка, що служила за гроші, мала загинути від рук жінки, котра взяла її на цю службу? Яка історія ховалася за тим фатальним купанням? Емі почала виконувати обов'язки компаньйонки міс Бартон лише кілька місяців тому. Мері Бартон узяла її з собою за кордон, і вже наступного дня після того, як вони висадилися на острів, де мали намір відпочивати, сталася трагедія. І вони обидві були приємними, звичайними й рафінованими англійками! Уся ця історія здавалася фантастичною, і я спробував переконати себе в тому, що так воно і є. Я надав надто велику волю своїй уяві.
То ви так нічого й не зробили? запитала міс Гелєр.
Моя люба юна леді, а що я міг би зробити? Ніяких доказів у мене не було. Більшість свідків розповіли ту саму історію, що й місіс Бартон. Я побудував усі свої підозри на нетривкому виразі тривоги, який, можливо, виник у моїй же уяві. Єдине, що я міг і що я зробив, це подбати про те, щоб були здійснені якнайширші пошуки можливих родичів Емі Дерент. Коли я повернувся до Англії, то навіть відвідав домовласницю, в якої вона винаймала кімнату, з тими результатами, про які я вже вам розповів.
Але ви відчували, що тут щось не так, сказала міс Марпл.
Доктор Ллойд кивнув головою.
Половину всього часу я відчував гострий сором за те, що в мене виникають такі думки. Хто я був, щоб підозрювати цю приємну англійську леді з витонченими манерами в підлому й холоднокровному вбивстві? Я докладав усіх зусиль, щоби бути з нею якомога любязнішим під час її короткого перебування на острові. Я допоміг їй розвязати всі проблеми з іспанською владою. Як англієць, я зробив усе можливе, щоб допомогти своїй співвітчизниці в чужій країні; а проте, я переконаний, вона знала, що я підозрюю її і ставлюся до неї вороже.
А скільки часу вона була на острові? запитала міс Марпл.
Близько двох тижнів, якщо пам'ять мені не зраджує. Міс Дерент була похована там, і, здається, минуло днів десять, перш ніж міс Бартон сіла на корабель і відпливла назад, до Англії. Потрясіння трагічного випадку глибоко засмутило її, і вона відчувала, що не зможе провести зиму на островах, як планувала раніше. Так вона мені сказала.
А вона справді здавалася глибоко засмученою? запитала міс Марпл.
Доктор Ллойд завагався.
Ну, я не думаю, що це якось відбилося на її зовнішньому вигляді, сказав він обережно.
Вона, наприклад, не розповніла? запитала міс Марпл.
Ви знаєте, просто дивовижно, що ви поставили таке запитання. Тепер, коли я повертаюся думкою назад, я думаю, ви маєте слушність. Вона атож, і справді було схоже, що вона набирає вагу.
Який жах, сказала Джейн Гелєр, затремтівши. Це схоже ніби людина гладшає, годуючись кровю своєї жертви.
А проте, якщо подивитися на речі по-іншому, то я,
можливо, несправедливий до неї, провадив доктор Ллойд. Вона, безперечно, сказала дещо, перш ніж покинути острів, що свідчило про зовсім інший стан духу. Існують, мені здається, люди, чия совість працює дуже повільно яким потрібен час для того, щоб усвідомити всю страхітливість скоєного злочину.
Був вечір напередодні її відплиття з Канарських островів. Вона запросила мене до себе й дуже тепло подякувала мені за все, що я для неї зробив. Я, звичайно ж, принизив свої заслуги, сказав, що зробив лише те, що повинен був зробити за таких обставин і так далі, і таке інше. Після цього запала мовчанка, а потім пролунало несподіване запитання:
«Як ви думаєте, запитала вона, чи можна виправдати людину, яка бере виконання закону у свої руки?»
Я відповів, що це досить-таки складне запитання, але загалом я думаю, що ні. Закон є закон, і ми повинні підкорятися йому.
«Навіть тоді, коли він безпорадний?»
«Я не зовсім вас розумію».
«Це важко пояснити. Але бувають випадки, коли людина вдається до дій, які вважаються дуже поганими які вважаються злочином, в інтересах добра й маючи на це поважні причини».
Я сухо відповів, що, мабуть, деякі злочинці виправдовують свої злочини в такий спосіб, і вона відсахнулася від мене.
«Але це жахливо, прошепотіла вона. Жахливо».
А потім, змінивши тон, попросила мене прописати їй якесь снодійне. Їй жодного разу не вдалося нормально поспати після того тут вона на мить завагалася після того жахливого потрясіння.
«А ви певні, що причина в цьому? Вас ніщо не турбує? Може, ви маєте якийсь тягар на душі?»
«Тягар на душі? Який тягар може бути на моїй душі?»
Її голос прозвучав сердито й підозріливо.
«Душевний неспокій іноді призводить до безсоння», недбало відповів я.
Вона, здавалося, на мить замислилась.
«Ви маєте на увазі неспокій, який людина відчуває за своє майбутнє, чи неспокій за минуле, якого вже не зміниш?»
«Обидва».
«Але який сенс у тому, щоб терзати собі душу, думаючи про минуле? Ти однаково не зможеш його повернути. Тож не треба думати про нього. Не треба».