У мене тоді дуже погіршилося здоровя, і я мусив покинути свою практику в Англії та поїхати за кордон. Я практикував у Лас-Пальмасі, головному місті на острові Ґран-Канарія. У багатьох відношеннях я дуже втішався тамтешнім життям. Мякий і сонячний клімат, чудові умови для купання (а я справжній ентузіаст купання) та серфінґу, морське життя порту приваблювали мене. Кораблі з усього світу зупинялися в Лас-Пальмасі. Я мав звичай щоранку прогулюватися по молу, опанований набагато більшою цікавістю, аніж будь-яка представниця прекрасної статі, що прогулюється по вулиці між крамницями капелюшків.
Як я вже сказав, кораблі з усього світу заходять до Лас-Пальмаса. Іноді вони зупиняються там на кілька годин, іноді на день або два. У тамтешньому найбільшому готелі, який називається «Метрополь», ви побачите людей усіх рас і національностей таких собі перелітних птахів. Навіть люди, котрі добираються до Тенеріфе, зазвичай зупиняються на кілька днів там, перш ніж перетнути широку морську протоку, що відокремлює Ґран-Канарію від сусіднього острова.
Моя історія починається там, у готелі «Метрополь», одного четвергового вечора в січні. Саме були танці, а я та мій приятель сиділи за невеличким столом і спостерігали за сценою. Ми зауважили досить велике вкраплення англійців і представників інших національностей, але більшість танцюристів були іспанцями; а коли оркестр заграв танго, то в танцювальне коло вийшли лише з півдесятка пар інших національностей. Усі вони танцювали добре, і ми сиділи та милувалися цією картиною. Одна жінка стала особливим предметом нашого захвату. Висока, вродлива й гнучка, вона рухалася з грацією напівприрученої самиці леопарда. Від неї віяло якоюсь небезпекою. Я сказав так своєму другові, і він погодився.
«Такі жінки, як ця, сказав він, неодмінно мають свою історію. Життя не може їх оминути».
«Краса мабуть, дуже небезпечне надбання», зауважив я.
«Справа не тільки в красі, заперечив він. Тут є й щось інше. Подивися на неї знову. Навколо цієї жінки або з її вини неодмінно має щось відбуватися. Як я вже сказав, життя просто не може її оминути. Дивні й загадкові події завжди супроводжуватимуть її. Досить подивитися на неї, щоб це зрозуміти».
Він помовчав, а тоді з усмішкою додав:
Так само, як, глянувши на отих двох жінок, ти відразу зрозумієш, що з ними нічого надзвичайного статися не може. Вони створені для безпечного та безподійного існування.
Я простежив за його поглядом. Дві жінки, яких він мав на увазі, щойно сюди прибули голандський пароплав компанії Ллойд причалив у порту цього вечора, і його пасажири тільки-но почали зявлятися в ресторані.
Коли я подивився на тих двох жінок, то відразу зрозумів, що хотів сказати мій товариш. То були дві англійські леді досконало милі та люб'язні англійки, котрі подорожують світом і яких ми часто зустрічаємо за кордоном, їхній вік, я сказав би, наближався до сорока років. Одна з них була русява й трошки зовсім трошки занадто повна. Друга була чорнява й трошки знову ж таки зовсім трошки схильна до кощавості. Вони, як то кажуть, належали до тієї породи жінок, що добре збереглись, одягнені в скромні й добре скроєні твідові костюми й невинні щодо будь-яких зловживань косметикою. Вони мали той вигляд спокійної впевненості, право на яку належить англійським жінкам від народження. У жодній із них не можна було помітити нічого незвичайного. Вони були точно такі, як і тисячі їхніх сестер. Вони, безперечно, побачать усе, що мають намір побачити, за допомогою путівників Бедекера й будуть сліпі до всього іншого. Вони навідуватимуться до англійських бібліотек і відвідуватимуть англіканську церкву повсюди, де їм доведеться побувати, і було дуже ймовірно, що одна з них або й обидві трохи малюватимуть. І, як слушно сказав мій друг, нічого загадкового чи незвичайного не може трапитись ані з першою, ані з другою, якщо навіть вони обїдуть половину світу. Я перестав дивитися на них і знову спрямував свій погляд на нашу гнучку іспанку з її примруженими, палаючими очима і усмішка заграла на моїх губах.
Бідолашні, сказала Джейн Гелєр, співчутливо зітхнувши. Я вважаю дурними тих людей, які не домагаються в житті всього, на що вони спроможні. Наприклад, та жінка з Бонд-стрит, Валентина, ну, хіба ж вона не чудова? Навіть Одрі Денмен захоплюється нею а чи бачили ви Одрі у виставі «Крок униз»? У першому акті вона там грає школярку і грає бездоганно. А їй же ніхто не дасть менше, як п'ятдесят, а зовсім недавно я випадково довідалася, що насправді їй уже під шістдесят.
Розповідайте далі, сказала місіс Бентрі, звертаючись до доктора Ллойда. Мені подобаються історії про гнучких іспанських
танцюристок. Це допомагає мені забути, яка я стара й товста.
Даруйте мені, сказав доктор Ллойд тоном вибачення, але насправді моя історія не про іспанську жінку.
Справді?
Справді. Як потім з'ясувалося, я та мій друг помилялись. У житті тієї іспанської красуні не було нічого цікавого. Вона вийшла заміж за клерка з кораблебудівельної контори, і на той час, коли я покинув острів, уже народила пятьох дітей і дуже погладшала.