«Навіть якщо всі квіти на тій клятій стіні перетворяться на синіх чортів, це не зможе нікого вбити!» вигукнув він.
«Зможе. Люди вже не раз помирали від шоку».
«Дурниці», сказав Джордж.
Джордж завжди відзначався впертістю. Він нікому не дозволяв керувати собою. Мені здається, він плекав потаємну думку, що його дружина якось сама влаштовувала ті зміни й то був якийсь її істеричний і божевільний план.
І ось настала фатальна ніч. Місіс Прічард замкнула двері, як завжди. Вона була дуже спокійна у якомусь майже екзальтованому стані розуму. Медсестра була стурбована її станом: вона хотіла дати їй стимулятор, зробити укол стрихніну, але місіс Прічард відмовилась. Можна було подумати, що, певним чином, вона відчувала втіху. Принаймні так сказав Джордж.
Я думаю, так воно й було, сказала місіс Бентрі. Адже вся атмосфера навколо тих подій була просякнута дивними чарами.
Наступного ранку не було нестямного дзеленчання дзвінка. Місіс Прічард зазвичай прокидалася близько восьмої. О пів на дев'яту дзвінка від неї досі не було, і медсестра гучно постукала в її двері. Не одержавши відповіді, вона знайшла Джорджа й наполягла на тому, щоб виламати двері. Вони зробили це, підваживши їх долотом.
Один погляд на нерухоме тіло в ліжку був достатнім для медсестри Коплінґ. Вона послала Джорджа, щоб той зателефонував лікареві, але було вже пізно. Місіс Прічард, сказав він, була мертва вже щонайменше вісім годин. Її пахучі солі лежали на ліжку біля її руки, а на стіні, поруч із нею, одна з рожево-червоних квіток герані тепер мала яскравий і глибокий синій колір .
Який жах! сказала міс Гелєр, затремтівши.
Сер Генрі спохмурнів.
І ніяких додаткових подробиць?
Полковник Бентрі похитав головою, але місіс Бентрі швидко сказала:
Газ.
А що там газ? запитав сер Генрі.
Коли прийшов лікар, у кімнаті відчувався легкий запах газу, і звісно, він виявив, що газовий кран каміна був не дуже туго закручений, але ця слабинка була надто незначною й не могла спричинити нічого серйозного.
А хіба містер Прічард і медсестра не помітили цього, коли ввійшли до кімнати першими?
Сестра сказала, що відчула легкий запах. Джордж сказав, що газу він не помітив, але пережив якесь дивне й гнітюче почуття; він пояснив його потрясінням і, можливо, так воно й було. У всякому разі, говорити про отруєння газом не доводилося. Запах був ледь помітний.
І на цьому ваша історія закінчується?
Ні, не закінчується. Так чи інак, а було чимало розмов. Слуги, самі розумієте, багато чого підслухали вони, наприклад, чули, як місіс Прічард казала чоловікові, що він ненавидить її і глузуватиме з неї навіть тоді, коли вона помиратиме. Підслухали вони й кілька інших фраз, сказаних уже пізніше. Так, одного дня вона заявила, коли він категорично відмовився переїхати з цього дому: «Ну, гаразд, але коли я помру, то, сподіваюся, кожен зрозуміє, що ти мене вбив». На своє лихо, за день до її смерті він готував отруту, щоб знищити буряни на доріжках саду. Один із молодших служників помітив його за цією роботою й бачив, як він потім поніс склянку з гарячим молоком для дружини.
Чутки поширювались, і звинувачення лунали дедалі частіше. Лікар видав посвідчення про смерть я не знаю точно, в яких термінах: шок, непритомність, серцевий напад та інші медичні формули, які багато не означали. Проте бідолашна
жінка не пролежала в могилі й одного місяця, як було подано й задоволено заяву про ексгумацію тіла.
І результати розтину нічого не дали, я пригадую, серйозним голосом сказав сер Генрі. Один із тих небагатьох випадків, коли дим буває без вогню.
Уся історія здається справді дуже дивною, сказала місіс Бентрі. Наприклад, згадаймо про провісницю майбутнього, про Заріду. За тією адресою, за якою вона нібито проживала, ніхто ніколи не чув про таку особу!
Вона зявилася лише один раз зявилася, можна сказати, нізвідки, підхопив її чоловік. З якогось синього мороку, авжеж із синього, з якого ж іще!
А крім того, провадила місіс Бентрі, маленька медсестра Кастерс, котра нібито рекомендувала її, як зясувалося, ніколи навіть не чула про неї.
Вони подивились одне на одного.
Дуже таємнича історія, сказав доктор Ллойд. Тут можна лише висловлювати здогади. Але сказати щось напевне
І він похитав головою.
Містер Прічард одружився з міс Інстоу? запитала міс Марпл своїм лагідним голосом.
А чому ви про це запитуєте? поцікавився сер Генрі.
Міс Марпл широко розплющила свої лагідні сині очі.
Мені це здається дуже важливим, сказала вона. Вони одружились?
Полковник Бентрі похитав головою.
Сказати правду, ми чекали чогось подібного Але відтоді минуло вже півтора року. Я не думаю, що вони навіть бачать одне одного часто.
Це важливо, сказала міс Марпл. Дуже важливо.
Тоді ви думаєте те саме, що й я, промовила місіс Бентрі. Ви думаєте
Ні, Доллі, заперечив її чоловік. Ти не маєш жодних підстав говорити те, що ти хочеш зараз сказати. Не годиться звинувачувати людей, не маючи проти них навіть слабенького доказу.
Не будь таким не будь таким схожим на чоловіка, Артуре. Чоловіки завжди бояться сказати нехай там що. Як би воно не було, а це лише припущення, яке залишиться між нами. Це лише моя дика й фантастична ідея, що, можливо лише можливо , Джін Інстоу перевдяглася в провісницю майбутнього. Зрештою, вона могла зробити це задля жарту. Я жодної миті не припускаю, що вона замислила погане. Але припустімо, вона так зробила, й припустімо, що в місіс Прічард вистачило дурості померти з переляку, адже саме про це подумала й міс Марпл, чи не так?