Спуск ставав дедалі крутішим. Ліворуч зустрівся ще один бічний коридор. Раптом Ансельм зупинився:
Шум! Ви чуєте?
Слух у хлопця чудовий за кілька кроків я й сам почав розрізняти невиразні звуки, які долинали звідкись із темряви. Я знову повернувся до Анжели:
Вода, тихо проказала вона. Лише вода.
Невдовзі я зрозумів, так і є. Десь попереду шумів потік. Підземні річки часто зустрічаються в печерах, але цю печеру створено не Богом
Раптом Ансельм скрикнув і помянув таке, чого ченці зазвичай не споминають.
Світло смолоскипа блимнуло.
Сходи! Тут, здається
Він не договорив, але я вже зрозумів. Коридор скінчився. Попереду були широкі сходи, що вели донизу.
Ого! італієць швидко збіг по сходинках і присвиснув:
Оце так!
«Оце» справді виявилося гідним уваги.
Склепіння круто йшло вгору, стіни розступалися, зникаючи в мороці. Зала величезна, кругла, вимощена рівними чотирикутними плитами. Шум води став голоснішим.
Смолоскипи!
Брат Петро постарався не даремно. Чотири смолоскипи змусили пітьму відступити, й подив наш лише посилилося. Зала була справді величезною в багато разів більшою за новий собор Сен-Дені, Ліворуч, біля протилежної стіни, з каміння вибивався потужний потік і з шумом падав у великий круглий колодязь.
Над водостоком колись було вирізьблене в камені зображення, та чиїсь руки постаралися й тут, знищивши все. Ці ж руки пройшлися по стінах, залишивши скрізь сліди зубила.
Зала виявилася цілковито порожньою, якщо не враховувати того, що було в центрі.
Спочатку я ніяк не міг зрозуміти, що це. Велике, кругле, із цільного каменю
Стіл! збагнув Ансельм. Кров Христова, стіл!
Ми підійшли ближче. Хлопець не помилився. Це справді був стіл рівний, полірований, із широкими кріслами навколо, теж із цільного каменю. Посеред столу чиїсь руки вибили хрест нерівний, незвичної форми.
Одне, два чотири, італієць взявся обходити навколо дивну споруду. Десять Отче Гільйоме! Дванадцять крісел! Це ж
Круглий Стіл, посміхнувся я. Залишається зачекати на месіра Артура.
Але ж Лоґри! Отче Гільйоме, памятаєте?
Я, звісно ж, памятав.
Брате Ансельме! Захоплююся вашою фантазією. Зазирніть під стіл, там часом не лежить Ескалібур?
А хто такі ці лоґри? поцікавився Пєр. Вони що, гноми?
Зважаючи на крісла, ні, італієць ніяк не реагував на мої слова, але під стіл таки зазирнув. Лоґри, брате Петре, це ті, ким правив Артур.
А хто такий Артур?
Увесь цей час Анжела стояла мовчки, і я ніяк не міг зрозуміти, чого вона боїться, У залі нічого страшного немає, і навіть Його Високопреосвященство Джованні Орсіні не знайшов би тут нічого гідного осуду. Хрест і той був.
Тут колись теж жили лоґри, збуджено заговорив Ансельм, нашвидку пояснивши братові Петру, хто такий Артур. Напевно, в кожного лоґрського короля був свій Круглий Стіл. Памятаєте, отче Гільйоме, сеньйор Гуго згадав якийсь Орден Лоґрів?
Я кивнув фантазії італійця несподівано здалися не такими вже й неможливими.
І ти думаєш, брате Ансельме, що дЕконсбефи не даремно переїхали сюди?
Ну, звісно ж! Тут має бути ще щось
Ансельм ще раз обійшов стіл, потім рушив до найближчої стіни.
Треба обійти залу навкруги! Треба Ого, тут прохід!
Тут теж коридор є, повідомив нормандець, обстежуючи іншу стіну. Але його хтось завалити.
Усього в залі виявилося чотири входи. Два було завалено. Вільними залишилися той, яким ми прийшли, й інший, ліворуч від джерела. Ансельм нетерпляче зазирнув у темряву.
Стійте! раптом скрикнула Анжела. Не треба туди! Будь ласка!
Але чому? італієць тупнув ногою з нетерплячки. Анжело Тобто, дочко моя, поясни!
Там мертві. Мертві! слова пролунали глухо й моторошно.
V
Пєр голосно сопів, тримаючи напоготові вірну «ґирлиґу», але спочатку нічого особливого не відбувалося. Коридор здавався рівним, чистим, із такими, як і раніше, полірованими стінами.
Є! Ансельмів голос пролунав несподівано й різко. Дивіться!
Смолоскипи освітили низьку довгасту нішу. Анжела охнула, Пєр насупив брови й перехрестився. Мрець. Вискалений череп, жовті кістки розпалися. Він лежав тут давно дуже давно.
А хреста ж то немає, раптом гмикнув Ансельм. Ай-ай-ай!
Так, хреста не було. Ні тут, ні в сусідніх нішах, які тяглися тепер обабіч коридору.
Мерці Кістяки, що розсипалися на порох.
Я бачив таке, отче Гільйоме, страшний коридор, схоже, лише схвилював італійця. У римських катакомбах! Там є місця, де поховано язичників. Там теж немає хрестів.
Коридор вів далі довгі ряди ніш, заповнені тліном. Подекуди не збереглося навіть кісток, лише купки безформного пороху.
Дуже старі, бурмотів Ансельм. Але це люди, отче Гільйоме. Люди, а не демони!
Незабаром очі вже перестали реагувати на те, що було в нішах. Напевно, тут ховали багато сторіч. Старий забутий цвинтар.
Я відчув мимовільну полегкість і водночас розчарування. У лігвиську демонів усе виявилося надто звичним.
Зненацька Анжелина рука сіпнулася. Я мимохіть зупинився, й відразу почув здивований голос італійця:
Отче Гільйоме! Сюди!
Ніша така сама, як і решта. Але на гладенькій стіні чиїсь руки накреслили хрест.
Фарба ще не встигла обсипатися. Ансельм підніс смолоскип ближче й знову здивовано скрикнув над нішею був напис. Нерівні чорні літери звичайні, латинські.