Я чекав продовження, але його так і не було. Орсіні неквапом дійшов до зруйнованих воріт, кинув швидкий погляд на ліс, що темнів удалині, й, мерзлякувато зіщулившись, повернув назад. Чернець-охоронець нечутно рухався поруч, раз у раз кидаючи на мене промовисті погляди. Отже, розмову відкладено. Його Високопреосвященство вирішив трохи помучити мене очікуванням. Дарма років із двадцять тому таке могло б подіяти. Тепер уже ні. За ці роки я навчився багато чого, зокрема й терпіння.
На півшляху назад Орсіні, котрий, здавалося, цілковито поринув у відомі лише йому думки, раптом стрепенувся.
Ну, звісно ж! А я все думаю, що не зробив із того, що мав! Вибачте, брате Гільйоме, я повинен був сказати про це раніше. Ви памятаєте графа Карачіоллі?
Я здригнувся. Орсіні вмів вражати.
Лодовіко? я все ще не вірив. Він живий?
Кардинал усміхнувся.
Живий і здоровий. Нещодавно приїхав зі Святої Землі. Ми бачилися з ним в одній досить дражливій справі Втім, це не важливо. У цьому випадку важливо, що він вас памятає й шле найкращі побажання, а також просить не забувати, як він висловився, старого друга в своїх молитвах.
Лодовіко
Я змусив себе не згадувати. Це минуло назавжди. Це було не зі мною Але я зрозумів не забуду. Навіть якщо мине ще двадцять років. Чи й навіть усі сто.
Він і досі такий самий чорнявий красень?
бовкнув я й одразу ж прикусив язика. Орсіні, скоса глянувши на мене, похитав головою.
На жаль, зараз його називають Сивий Карачіоллі.
Сивий?
Мені все ще не вірилося. Лодовіко той, за яким зітхала половина Єрусалимських дам, якого дужче за чуму боялися татусі, що мали донечок на виданні, гульвіса й найкращий меч у всьому королівстві!
Сивий, кивнув Орсіні. Й дуже набожний. Ми з ним довго говорили. Зокрема й про вас, брате Гільйоме.
Навіщо? не стримався я.
Зачарування зникло. Його Високопреосвященство нічого не робив марно. І ця розмова теж не марна. Я рано заспокоївся.
Ну Орсіні чарівно всміхнувся. Ми з вами всі ці роки знайомі лише заочно. Два клірики, що сперечаються про Святого Іринія. Хотілося дізнатися про вас більше. Знаєте, брате Гільйоме, я був дуже здивований, довідавшись, ким ви були в миру. Граф де Ту, хрестоносець, герой оборони Аскалона й, здається, навіть поет.
Я ніяк не реагував. Усе це можна дізнатися й без розмови з графом Карачіоллі.
Я, як ви знаєте, теж зі знатного роду й, зізнатися, дуже пишаюся, що я Орсіні. Але я молодший брат, і сутана мені судилася від самого народження. А так хотілося, якщо казати по правді, побувати там, де ви! На жаль, ми не любимо полишати наш римський барліг , він тихо засміявся. Залишається сподіватися, що моє наступне легатство буде в Святій Землі Ви старший син у родині, брате Гільйоме. Спадкоємець.
Я мовчав. Його Високопреосвященство не такий уже й премудрий. Шаховий етюд, причому не з найскладніших. Йому щось від мене потрібно. І задля цього перекірливому братові Гільйому слід про дещо нагадати.
Я довго не розумів чому ви пішли з миру? Те, що сталося двадцять років тому, воістину жахливо, та аж ніяк не всі навіть після такого випробування полишають шлях, який перед вами відкривався. Загибель вашої дружини й сина трагедія, але ще не привід, щоб піти з миру.
Як, на вашу думку, цього не досить? якомога спокійніше поцікавився я.
Ні. Людина у вашому віці Вам тоді було двадцять один, я не помиляюся? Людина у вашому віці й із вашим походженням радше прагнутиме помститися, залити кровю ворогів усю Палестину. Коли ви висловили бажання піти з миру, Гуго Паенський пропонував вам вступити до ордену Святого Іоанна, щоб лицарем-ченцем продовжити війну з невірними. Ви ж поїхали. Проте після розмови з вашим старим другом я дещо зрозумів. Граф Карачіоллі був досить відвертий.
На жаль, Лодовіко завжди був простакуватий. Схоже, роки не навчили його тримати язика за зубами. Втім, Орсіні вміє розмовляти щиро й не з такими, як Карачіоллі.
Їдучи зі Святої Землі, ви досить голосно та, як мені здається, необережно, заявили, що розчарувалися в справі, якій служили. Більше того, ви привселюдно зірвали з одягу знак Святого Хреста
Я поморщився.
І багато ще ви зуміли дізнатися, Ваше Високопреосвященство?
Його усмішка стала воістину янгольською.
Ще дещо, брате Гільйоме. Ваша дружина, котру ви називали Інесою, не була хрещеною. І ви не вінчалися з нею, хоча стверджували протилежне. Отже, ви були одружені з мусульманкою. Подейкують, її попередній шанувальник, якийсь бедуїнський царьок, вирішив помститися й за вашої відсутності напав на замок.
Я глибоко зітхнув. Спокійніше, брате Гільйоме, спокійніше!
Ваша правда, Ваше Високопреосвященство. Мій замок спалив Касим абу Ірман. Та якщо ви були послідовні в своїх розпитуваннях, то мали б знати, що допоміг йому в цьому гідний християнин Альфред де Буа, який ворогував із моїм сюзереном королем Балдуїном.
І ви вирішили, що справа Святого Хресо і та перетворилася на звичайні чвари баронів, анітрохи не кращі за ті, які вже не перше століття тривають на землях Італії або Королівства Французького?
Дивно, тон Його Високопреосвященства був більш ніж серйозний. Я знизав плечима.