І все ж таки подивимося, я підвівся й кивнув Пєру. Веди нас, брате Тристане! «Погане місце» може бути різним. Наш добрий брат Христофор, наприклад, вважає «поганим місцем» шинок, де розбавляють вино. Отець Сугерій вважає «поганим місцем» королівський двір, особливо апартаменти принцеси Аліонори. А от отець Бернар упевнений, що «погане місце» це наше Сен-Дені. Особливо його дратує новий собор йому більше до вподоби стара руїна, тому що Господу, як вважає абат Клерво, слід служити в строгості
«Погане місце» брата Петра спочатку не здалося таким уже й поганим. Десь за годину дорога вивела нас у невеличку долину, по дну якої біг вузький струмочок. Тут дорога закінчувалася й починалася стежка, де насилу могла пройти одна людина.
Сюди, кивнув Пєр, тільки краще не ходити.
Гаразд, я подивився вперед, але нічого підозрілого не помітив. Що там?
Там Там великий діра в горі є. Уночі там демони ходити-гриміти. А наверх привиди жити
Брате Петре! обурився я. Ще один раз неправильно вживете дієслово, клянуся Святим Бенедиктом, не зійду з місця, поки не змушу вас вивчити «Світильник» напамять! Тепер прочитайте «Отче наш» і ще раз повторіть те, що намагалися сказати.
Напевно, я над міру суворий із цим добрим нормандцем, але щоразу уявляю собі, як він на амвоні вимовляє: «Іти сюди, діти мої, я вас мало-мало благословити!».
Пєр сполотнів жахлива
тінь «Світильника» цієї миті здалася йому страшнішою за будь-яких примар. Жили на чолі здулися, він пробурмотів молитву, потім нерішуче почав:
Дорога веде до гори. Гора велика. Унизу гора гори є вельми широкий отвір. Цієї ночі два демони приходи приходили й шуміли чимось Отче Гільйоме, несила!
Продовжуй, брате мій, задоволено кивнув я.
Зверху гора гори живуть примари. Тутешні туди не ходили не ходять
І не ходитимуть, не витримав Ансельм, котрий жалісливо споглядав муки свого побратима.
Чудово, брате мій, констатував я. Проте «Тутешні» означає «місцеві жителі». Врахуйте це надалі Отже, примари?
Я поглянув на Анжелу. Та знизала плечима:
Я чула про них. Місцеві сюди взагалі не ходять. Я була один раз.
І які вони примари? поцікавився Ансельм. Білі, кістками гримлять?
Темні. Майже чорні.
Раптом я повірив. Таке не вигадаєш.
Гаразд. Подивимося.
IV
Я, здається, таке бачив, зауважив Ансельм. У Калабрії. Але там вхід був невеличким.
Так, щось знайоме, погодився я. У Калабрії, щоправда, не бував, та от у Сирії й у горах Лівану Печерні храми! Їх будували ще за римлян. Але вони, звісно, менші.
Не схоже, щоби тут славили Христа, італієць похитав головою, вказавши на вхід. Хай хоч що тут раніше було, але присягаюся це не хрест Брате Петре, то це тут демони бешкетували?
Демони тут були, нормандець скосив на мене око й зітхнув. Демони тут шуміли. Демони тягали камені.
Точно! Ансельм гмикнув. Отче Гільйоме, я, здається, зрозумів!
Він віддав дорожню торбу набурмошеному Пєру й швидко підбіг до входу. Зазирнувши туди, помахав рукою:
Сюди! Дивіться!
Ми підійшли ближче. Я помітив Анжелі недобре. Зрозуміло, вона вже бувала тут. І, можливо, не тільки зовні.
Вони завалювали вхід! Отче Гільйоме, схоже, тутешня погань здогадувалася, що ми збираємося до неї в гості.
Хлопець, здається, не помилявся. Величезні камені загороджували прохід. Їх поклали недавно зовсім недавно. Демонам довелося неабияк попрацювати. Зблизька вхід здавався величезним щонайменше на три людські зрости заввишки. Ансельм поторкав нижні камені, перехрестився й почав обережно підніматися вгору.
Ансельме, не треба! крикнула Анжела, але італієць лише розсміявся й зник у тіні.
Ми мовчки чекали, прислухаючись до шурхотіння й легкого стукоту каменів. Нарешті Ансельм виринув назовні, й вигляд у нього був досить задоволений.
Брате Петре! Довго ця нечисть тут орудувала?
Ми біля багаття сидіти сиділи. Ми шум чули обережно почав Пєр.
Недовго, втрутилася Анжела. Ми почули шум, і отець Петро вирішив подивитися. Я його вмовляла
Ого! вигукнув Ансельм. Ти, брате Петре, герой!
Сперечатися не доводилось.
Я молитву прочитав, поважно промовив нормандець. Я памятаю памятав як отець Гільйом демона хрестом гнати гнав.
І гнатиме! Так ось, отче Гільйоме, наш скромний демоноборець їх, схоже, злякав. Каміння накидано добряче, але пролізти можна.
Отут уже і я зацікавився. У демонських лігвиськах бувати ще не випадало, до того ж, нелюди не даремно намагалися закидати вхід.
Не треба! зненацька мовила Анжела. Святі отці! Заради Господа! Не ходіть туди! Там смерть.
Це яка? італієць підморгнув Пєрові. З косою? Дочко моя, цього замало, щоб зжерти трьох братів із Сен-Дені! Чи не так, отче Гільйоме?!
Я лише зітхнув доблесному отцю Ансельму заледве вісімнадцять. Ще зовсім недавно він скакав на деревяному конику
Італієць зістрибнув униз і взявся знімати пояс, після чого кивнув П'єрові. Статут Святого Бенедикта, який велить нам підперізуватися мотузкою, виявився дуже доречним. Знявши свого пояса, я підійшов до Анжели:
Дочко моя! Розумніше тобі розповісти все зараз.
Розумніше? Її очі блиснули.
Ви так кажете всім, кого тягнете на вогнище?