Вони почав де Гарай і знову схлипнув. Вони сказали, що троє товстопузих тобто братів із Сен-Дені несуть із собою мішок золота. А натомість мені звеліли вбити одного. Тільки одного, присягаюся!
Я мигцем поглянув на Анжелу. Та стисла губи й відвернулася.
Тільки одного! Найстаршого!
І хто тобі звелів, сину мій? підбадьорив розбійника Ансельм.
Н-не знаю.
Італієць зітхнув і потягнувся до лозини.
Знаю! Знаю! Жеанар де Юр! Він вікарій єпископа. Ми платимо йому за допомогу Святі отці, змилостивіться!
Хвилину я розмірковував. Певна річ, свідчень хороброго захисника сиріт досить, щоб розпочати слідство проти вікарія. Але цей де Юр, певно ж, усе заперечуватиме, а єпископ заявить, що він і знати нічого не знав.
Нехай іде. Розвяжіть його, брате Ансельме!
Італієць здивовано глянув на мене, але скорився. Розбійник підхопився, накинув каптан, але йти не квапився.
Святі отці, зітхнув він, злякано озирнувшись на темну стіну лісу. Будьте добрими до кінця! Дозвольте побути з вами до ранку. Присягаюся, мої хлопці вас більше ніколи не зачеплять. Але не проганяйте мене в ліс!
Ти що, темряви боїшся? незворушно поцікавився нормандець.
Запитання було складено абсолютно правильно, але де Гарай вочевидь погано розумів латину. Ансельм гмикнув і повторив запитання «ланг док».
Так! Так! розбійник раптом розсміявся. Я дуже боюся темряви! І якщо ви не вбивці, не проганяйте мене зараз!
Тон його мені не сподобався. Де Гарай справді чогось боявся не темряви, але того, що в ній ховалося.
VI
Я вирішив чергувати першим і присів до вогню, час від часу підкидаючи дрібні сухі гілки. Меч лежав напохваті, хоча я молив Творця, щоби зброя більше не знадобилася.
Цього вечора сталося страшне брат Гільйом на кілька хвилин зник, а з мертвого мороку забуття воскрес граф де Ту задерикуватий веселун, котрий просто заради задоволення перерубав би всіх цих придуркуватих тюхтіїв. Перерубав а потім довго чистив би меча, опоганеного кровю мужланів. Я вчасно загнав мерця в небуття, але він був готовий повернутися
Святий отче! чийсь тихий голос вчасно відірвав мене від похмурих думок. Святий отче!
Відважний захисник сиріт, виявляється, не спав. Більше того, він примудрився сісти, щоправда, спираючись не на те місце, що зазвичай, а на бік.
Чого тобі, сину мій? поцікавився я. Бажаєш висповідатися в гріхах своїх?
У гріхах? розбійник несподівано гмикнув. Та годі вам, отче! Це хто ще грішник? Ченці, а дівку із собою тягнете!
Усі ми грішні, погодився я. Цікавість, особливо зайва, теж гріх.
А я що? Справа ваша Та тільки хочу вам сказати, що краще б ви назад голоблі повертали. Схоже, єпископові ви впоперек горла. У мене не вийшло в інших вийде.
Розбійник був не тільки спостережливий, але й не дурний. Та я не люблю, коли мене лякають.
Слова твої, сину мій, свідчать про те, наскільки ти милосердий і співчутливий. Та коли й інші найманці монсеньйора Арно де Лоза настільки ж відважні, як ти, боятися нам немає чого.
Немає чого? розбійник захихотів.
А як ти думаєш, попе, чого це я до лісу йти побоявся?
Хто вас знає, відважних розбійників? незворушно зауважив я. Може, ви й справді боїтеся темряви?
Темряви? Та моли Бога, попе, щоб
Раптом він замовк, до чогось прислухаючись, відтак його неголена фізіономія перекосилася, губи сіпнулися:
Накликав! Господи, помилуй, накликав! Врятуйте, святий отче!
Спокійно! в руках у мене вже був меч.
Я підвівся й прислухався. Легке потріскування гілля у вогнищі, похропування Пєра, шум вітру у верховітті дерев, що підступили до галявини Я вже почав заспокоюватися, коли раптом почувся вдалині глухий важкий удар, потім ще один. Хтось ішов розмірно, неквапно, продираючись крізь зарості.
Ішов просто до нас.
Він! Він! шепотів розбійник. Розвяжіть мене! Розвяжіть!
Кроки голоснішали. Було зрозуміло це не людина й не звір. Хтось ішов сюди на двох лапах або ногах, величезний, важкий, знищуючи все на своєму шляху
Браття! Прокиньтеся!
Ансельм підхопився миттю, навіть не розліплюючи очей. Меч був у руці, друга обмацувала пояс. Пєр здивовано розплющив очі, а тоді теж підвівся. Анжела підняла голову.
Хтось іде, я намагався говорити спокійно. Великий. Можливо, не людина. Запаліть смолоскипи.
А-а-а Пєр озирнувся, схопив гілку й застромив її в багаття. Ансельм поглянув на мене й раптом перехрестився, що траплялося з ним нечасто.
Брате Октавію, втікайте! я кивнув у бік, протилежний до того, звідки йшов нічний гість. Хутко!
Анжела неквапливо підвелася й повільно похитала головою.
Розвяжіть! знову закричав розбійник. Це він! Він! Він нікого не щадить! Нікого!
Я кивнув, і Ансельм перерізав мотузки.
З диким лементом де Гарай зник у кущах. Я подумки помянув Святого Бенедикта й повернувсь туди, звідки вже чувся тріск гілля й важкий хрипкий подих. Земля здригнулася гість уже близько. Гілка високого дерева на краю галявини колихнулася.
Святий Бенедикт! Пєр упустив «ґирлиґу» й відсахнувся. Та що ж оце?
Я теж побачив «оце» виходило на галявину. Першої миті здалося, що перед нами все ж таки людина тільки дуже висока. Та відразу ж зрозумів ні. Люди не бувають такого зросту. У людей не побачиш таких пліч, таких довжелезних, нижче колін, рук і величезної, низько посадженої голови. І люди не вкриті шерстю.