Валентинов Андрій - Овернський клірик стр 30.

Шрифт
Фон

Пєр крутнув головою й підняв із землі свою «ґирлиґу». Ансельм вчинив так само.

Ви, отче Гільйоме, у центрі стояти, звелів нормандець. Ми ліворуч, праворуч, позаду.

Диспозицію було викладено не дуже грамотно, але цілком зрозуміло. Анжела ледь помітно знизала плечима, й у руках її зявився вузький стилет. Я зітхнув на неї, як і на Ансельма, надії мало.

Вечірню тишу прорізав

Стагіріт Аристотель.

хвацький переливчастий свист. І тієї ж миті почувся тріск розламаного гілля й зусібіч на галявину вивалила юрба обірваних бородатих здорованів, які стискали в руках застрашливі з вигляду палиці. Втім, у двох чи трьох я помітив мечі.

Оце вже гірше.

Непрохані гості на мить зупинилися, дивлячись на мирних ченців, що стали спина до спини. Потім почувся регіт, уперед виступив широкоплечий парубок у новому, але явно з чужого плеча, каптані й шапці з пером:

Ну ви, товстопузі! Годі нас смішити, бо мої хлопці вже насилу на ногах тримаються. Я Роберто де Гарай, і цей ліс мій. Хочете жити віддавайте золото!

Брат Петро недобре гмикнув й хитнув «ґирлиґою». Здоровань розреготався:

Ось так завжди! Ви нікчемні святенники, готові повіситися за жалюгідний мідяк! Ну, то ми вас навчимо, що бідність є благо. Здається, так ви пояснюєте в своїх проповідях?

Поки він теревенив, я уважно придивлявся до одного зі здорованів, що стояв усього за три кроки. В нього був меч дуже гарний меч! Тим часом Пєр неквапом підняв «ґирлиґу» і крутонув її над головою. Над галявиною загув вітер. Роберто де Гарай насупив брови:

Гаразд, годі вже! Віддавайте золото, нікчемні попи! Не бійтеся, воно піде на богоугодну справу ми роздамо його жебракам і вдовам, яких ви пограбували.

Ми згодні! Тільки не вбивай нас, славетний де Гараю!

Ансельм швидко всунув мені в руку свого ціпка й, низько вклонившись, ступнув уперед. Рука лежала на поясі.

Отак би й одразу! де Гарай задоволено гмикнув і вдарив себе кулачиськом у груди. Я шляхетний розбійник! Я захищаю народ від усякої знатної сволоти й від жадібних попів. Я Гаразд, кидай гаманця, попе!

Ансельм кивнув, і його рука на мить зникла під рясою. Тої ж миті Пєр озирнувся й шепнув: «Зараз!»

Що означає «зараз», я здогадався відразу.

Ансельм випростався, рука рвучко смикнулась, і навколо шиї шляхетного розбійника оповився тонкий шкіряний ремінь. Ривок і де Гарай уже лежав на траві, а брат Ансельм стояв над ним, тримаючи в руці кинджал той самий, з білокрилим лелекою.

Назад, падлюки! Інакше заріжу вашого ватажка!

Над галявиною знову загув вітер брат Петро звалив із ніг двох найближчих розбійників. Початок виявився непоганим, і я міцніше стиснув у руці ціпок. Здоровань, котрого я обрав, устиг підняти меча, але удар по запястю змусив його впустити зброю.

Мить і в моїй руці опинилося ще тепле руківя. Серце тенькнуло меч! Я пірнув під палю, що зметнулася над моєю головою, й ударив щосили плиском. Наступний удар був по чиїйсь лапі, потім я змахнув зброєю над самісінькою головою якогось здорованя, змушуючи його присісти, й одразу ж зацідив йому черевиком по зубах.

Над галявиною стояв гвалт. «Ґирлиґа» брата Петра літала понад головами і по головах. Тим часом брат Ансельм стояв над поваленим де Гараєм, зі свистом обертаючи в повітрі батіг. Я помітив, що ще один розбійник із мечем підбирається до нього збоку, й поспішив опинитися між ними. Меч у негідника виявився довшим за мій, але користувався він ним приблизно так само, як палицею. Побачивши мене, він вирішив як слід розмахнутися. Подумки похваливши його за настільки своєчасне бажання, я двома швидкими ударами під коліно й по руці, змусив його з вереском покотитися по землі, впустивши зброю, якою відразу ж заволодів Ансельм.

Цього було досить. Розбійники з галасом розбіглися, залишаючи нам шляхетні трофеї два мечі, півдюжини палиць і свого хороброго ватажка. Декому дісталося добряче, тож їм, втікаючи, довелося не бігти, а повзти, але переслідувати ми нікого не стали. Нарешті, галас стих, і я, важко зітхнувши, кинув меча на землю.

Брате Ансельме, покладіть зброю!

Італієць блиснув білосніжними зубами схоже, сутичка його дуже потішила і з жалем поклав меча. Кинджал він примудрився сховати ще раніше.

Мир вам, браття, я оглянув галявину й задоволено зітхнув. Уславимо Господа й Святого Бенедикта за те, що утримали наші грішні руки від убивства.

Амінь! Пєр відкинув ногою чиюсь ломаку. А хирляві отут вони є!

Вас не поранено, браття? озирнулася Анжела, котра весь цей час нерухомо простояла на місці зі своїм іграшковим стилетом. Я я просто не встигла не встиг

Та чого там, брате Октавію! гідний брат Петро явно прийняв «не встигла» за звичайну обмовку, на які й сам був майстер. Усього й діла! І ви, отче Гільйоме, дарма ризикувати! Дарма меча брати.

Так, даремно, я відчув страшенну кволість. Двадцять років я не тримав у руках зброї й думав, що цього вже не станеться ніколи. Звісно, для Андре де Ту така сутичка просто щуряча метушня, розминка перед вечерею, але для брата Гільйома це забагато.

Навіть занадто

«І, зробивши бича із мотузок, вигнав із храму всіх, задоволено проговорив Ансельм, згортаючи батога, і овець, і волів; і гроші в міняйл розсипав»

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке