Ці троє виродків думали, що легко впораються зі мною Я втекла, але зрозуміла, що самій іти не можна. Я вкрала рясу
Останню фразу було сказано з явним викликом, але ні я, ні Ансельм не зреагували.
Так, я її вкрала, й це перша крадіжка в моєму житті. На дорогах зараз небезпечно, зявилися якісь розбійники Біля переправи я злякалася, побачивши вас, але вирішила підійти першою. Колись я вдавала ченця в одній жесті от і вирішила спробувати знову.
Закінчимо нашу теоретичну суперечку, я підвівся. Брате Октавію, ніхто не завадить нам дістатися до Памє, й нехай послужить риза нам спільним захистом. Проте, брате Октавію, забороняю вам надалі спілкуватися з братом Петром, щоб не спокушати його без потреби.
Дівчина розсміялася:
Це розуміти як комплімент, отче Гільйоме? Чи це ваш звичайний жарт?
Звичайний жарт? я розвів руками. Брате Ансельме, хіба я коли-небудь жартую?
Ансельм не відповів, але до мене долинуло щось на кшталт іронічного кахикання.
А ти, Ансельме пробачте, отче Ансельме. Анжела знову розсміялася, але сміх був сповнений злості. Чому ти не хочеш поглянути на мене? Тобі страшно? Чи гидко?
Її волосся, яке колись, напевно, спускалося нижче пліч, як зазвичай носять за річкою По, тепер було коротко й грубо обстрижене. Дивно, але це майже її не псувало.
Ансельм повільно повернувся й підвівся. Кілька митей вони дивилися одне одному в очі.
Ви дуже гарна, донно, стиха, але дуже серйозно промовив італієць. Хто скаже інше, воістину буде брехуном перед лицем Господа та людей. Однак, у кожного своя обітниця. Ваш батько ніколи не крав. Я прийняв обітницю бенедиктинця й зобовязаний її дотримуватися,
інакше буду нічим не кращим за злодія. Прошу мене зрозуміти, дочко моя.
Так, хлопчик іноді вміє говорити переконливо. Анжела помовчала, потім опустила голову й тихо промовила: «Пробачте, отче»
Ансельм кивнув і рушив до погаслого багаття, навіть не озирнувшись.
Я його образила? Анжела зітхнула. Пробачте, отче Гільйоме, але я завжди вважала, що ченці ненажери, розпусники, святенники
І лицеміри, докинув я. А ченці вважають жонглерів злодіями, розбійниками і єретиками. Нехай буде пробачено нам усім Час спати, брате Октавію.
Я довго не міг заснути можливо, заважало могутнє хропіння Пєра, котрий безтурботно бачив сьомий сон. Озирнувшись, я помітив, що Ансельм теж не спить.
Брате Ансельме, пошепки погукав я. Що вас турбує? Ви вважаєте, що ми вчинили не так, як мали б?
Ні, трохи помовчавши, відповів він. Мене турбують зовсім інші речі.
Які?
Сеньйор дЕконсбеф і порожня дорога.
V
Мене ж непокоїло інше. Не треба читати «Логіку» Стагіріта , щоб зрозуміти: в Памє відбувається щось дуже серйозне, і ми непрохані гості, яким ніхто не зрадіє. Ані єпископ, ані сеньйор, до якого віз послання жонглер Тіно Міланець, ані всі інші. Ансельм має рацію треба остерігатися сеньйора дЕконсбефа й порожніх доріг. А дорога справді була порожньою.
По полудні ми звернули в невисокий гірський ліс. Дорога перетворилася на широку стежку, повіяло прохолодою, й крики птахів раптом стали здаватися лиховісними.
На нашому шляху ми вже багато разів ішли лісовими стежками, й ліси були густіші та вищі, але саме тут мене охопило давнє, вже забуте відчуття небезпеки. Схоже, всі інші відчували щось подібне. Я анітрохи не здивувався, коли на привалі Пєр, котрий, здавалося, безнадійно поринув у вир відмінювання неправильних дієслів, раптом, похмуро озирнувшись, запропонував надягти кольчуги. Я хотів заперечити, та несподівано погодився.
Кольчуги ми отримали особисто від отця Сугерія нові й легкі, вони облягали тіло, немов рукавички. Мене так і підмивало розпитати, де їх узяв наш найдобріший абат.
Чутки про те, що в підземеллях Сен-Дені є справжній арсенал, уже не здавалися мені неймовірними. Ще б пак! Мати таких сусідів, як граф де Корбей
Анжела незворушно спостерігала, як мирні брати перетворюються на слуг Церкви Войовничої. Втім, кольчуги половина справи, а з решти в нас були тільки ціпки: менший і тонший у брата Ансельма, та завбільшки як голобля «ґирлиґу» брата Петра. Для того, щоб відлякувати кількох розбійників саме те, але для чогось серйознішого недостатньо.
Й отут я спіймав себе на тому, що знов розмірковую, як воїн. Про що це я? Ми ченці, ми мирні брати із Сен-Дені
Ночувати в лісі не хотілося, й ми продовжували шлях, навіть коли почало сутеніти, сподіваючись вийти на відкритий простір.
Але ліс усе тягся, стаючи густішим і непролазнішим. Стежка звузилася, нею стало важко йти навіть удвох. Тому, побачивши невеличку галявину, я махнув рукою, звелівши зупинитися на ночівлю. Ансельм уже почав збирати хмиз, але Пєр, ставши раптово дуже серйозним, жестом зупинив його.
Що з тобою, брате? почав я, але нормандець приклав пальця до губів.
Т-с-с Цеє чую Ходити
У таких випадках Пєр рідко помиляється. Я хотів був дозволити йому через особливі обставини заговорити на «ланг дуї», але нормандець усе ж таки не марно витратив час, штудіюючи «Світильник».
Давно чую Позаду Збоку Ходити Багато.
Ансельм примружився й торкнувся пояса. Я прикинув, що в нього там може бути, із запізнілим жалем подумавши, що був надто суворий, розмовляючи з ним про зброю. Чи він усе ж таки мене не послухався?