Брат Джауфре повернувся до мене:
Вибачте цих людей, брате! Щойно ми прийдемо до монастиря, я привселюдно оголошу, хто врятував бідолаху. Ви справді сотворили диво!
Я хотів відповісти, але в скронях шуміло, й усе навколо почало здаватися чимось нереальним, що відбувається не зі мною. Я не творив дива, це неправда!
Отче! нарешті вимовив я. В імя Святого Бенедикта, нікому не кажіть про мене! Нехай слава дістанеться Святій Церкві й вашій обителі.
Але чому? брови окситанця здивовано злетіли вгору. Ваш подвиг прославить Сен-Дені
Ні! свідомість уже працювала, і я знав, що треба робити. Ніхто не повинен знати, що мене бачили в Тулузі, брате Джауфре. Ніхто! Мовчіть про мене в імя слави нашого ордену та я перевів подих, безпеки Королівства Французького!
Очі окситанця потемнішали, він на мить задумався.
Нехай буде так, брате мій. Та знайте наша обитель і я, грішний, завжди готові допомогти.
Я хотів подякувати, але окситанець уже змішався з натовпом, що залишав площу. Я витер із чола холодний піт. Треба заспокоїтися. Ще нічого не скінчилося, все тільки починається
Отче Гільйоме! Пєр поспішав до мене крізь поріділу юрбу, стискаючи в одній руці «ґирлиґу», а в другій надкушений калач. Отче Гільйоме, що тут відбуватися?
Відбувається, звично виправив я. Нічого не відбувається, брате Петре. Вовка привезли, от люди й зібралися.
А-А-а! задумався хлопець. А кричали: перевертень!
Перевертнів не буває, зітхнув я. А де брат Ансельм?
Отут! італієць зявився, немов з-під землі, теж з калачем у руці.
Мир вам, брати! час було перехоплювати ініціативу. А з чим це у вас калачі? Чи не з мясом?
Е-е-е-е, в один голос потягли молодики. Я багатозначно кахикнув і, взявши їх під лікті,
відвів убік. Тут люду було менше й нам ніхто не міг завадити. Поки ми йшли, калачі якимось чином зникли, залишивши мене без того, що в Кодексі Юстиніана називається «корпусом доказів».
Ну, брате Петре, почав я, вдавши, що нічого не помітив, чи бачили ви скульптури в храмі Святого Константа? Чи сподобалися вони вам?
Кгм нормандець, поквапом проковтнувши залишки «корпусу доказів», швидко витер рукавом ряси масні губи. Скульптури Вони сподобалися Вони красиві!
Гаразд, кивнув я, розмірковуючи, скільки «Вірую» та «Радій» доведеться прочитати парубкові перед сном.
Тільки я їх не бачив! зарепетував Пєр. Я не бути не був у соборі! Я був на
Слово «ринок» ніяк не пригадувалося, й нормандець, нарешті, видихнув:
Торговище!
«І ввійшовши до храму, почав виганяти тих, хто продавав у ньому й купував, безсторонньо прокоментував Ансельм, говорячи їм: написано: «Дім Мій є дім молитви»
Брате Ансельме, застережливо зауважив я. Я вас попереджав: не судіть! Бо ж і у вас можу запитати, чи сподобалися вам статуї в храмі Святого Константа?
Обличчям італійця промайнула зневажлива посмішка:
По-моєму, скульптор працював винятково зубилом. Богоматір ліворуч від вівтаря ще нічого, а от Святого Петра він ліпив, схоже, зі свого сусіда-різника. Я вже не кажу про Святого Луку в ніші праворуч
Я зітхнув. Брат Ансельм невиправний, але в соборі таки побував.
Гаразд, брати, підсумував я. Нехай воздається вам за гріхи ваші вільні й невільні, причому найближчим же часом. Що чули?
Ну, цеє Пєр вочевидь остаточно заспокоївся. Подейкують, у Памє погань це гуляти. Розгулятися
Дуже глибоке спостереження, погодився я. А що ще?
Ну, ловлять цього жинглера.
Жонглера, брате Петре, виправив Ансельм. Якогось Тіно Міланця, котрий обікрав ризницю в сусідньому селі. Тільки не ловлять, а вже впіймали. Шукають його дочку Анжелу
Знаю я цих жонглерів, Пєр махнув ручиськом. Перші злодії! От до нашого села прийшов якось один
Помовч! перебив балакучого нормандця Ансельм, і той слухняно замовк, не доказавши своєї повчальної історії.
Я вже давно помітив, що італієць упевнено взяв командний тон у розмовах із Пєром.
Але ж добросердний житель півночі старший за нього років на десять! Та в братові Петрі дотепер живий селянин, котрий звик безмовно терпіти образи від панів. А от брат Ансельм
Отче Гільйоме! почав він, швидко озирнувшись, немов побоюючись невідомого вивідача. Заарештованих з Памє до Тулузи не привозили. За чутками, черниці з Мілана все ще гостюють у єпископа, а Жанна де Гарр
Перша? уточнив я.
Так. Вона повернулася до Артигата.
От-так-та-а-ак
Те, що відбувалося, починало подобатися все менше й менше. У Памє й не думають підкорятися розпорядженням папського легата. А в самій Тулузі Його Світлість посилає монсеньйорові Рене дивні подарунки
Ідемо до Памє, вирішив я. До Тулузи повернемося потім, тоді й поговоримо із графом та Його Преосвященством. Буде про що
Гроші в ломбардця, нагадав Ансельм, але я похитав головою:
Ні. Забираємося звідси зараз. І тримаємо язики на припоні.
Ансельм поглянув мені в очі й кивнув. Ми зрозуміли один одного у ломбардця на трьох братів із Сен-Дені можуть уже чекати. Напевне можуть. Повинні.
Як же так, отче Гільйоме? здивувався щиросердний Пєр. Без грошей?
Будемо постувати, посміхнувся я. Калача вам має вистачити, брате Петре, щонайменше на тиждень. А відтак перейдете на ріпу. Вона в цих краях, кажуть, ду-уже смачна!