Запахло запаленим хмизом. Бідолашна вдова де Піо! Очевидно, хтось хотів якнайшвидше закрити цю дивну справу. Напевно, вона лікувала корів і виводила бородавки в дітей. Певна річ відьма! Казав я отцю Петру, що такі книги, як його «Сентенції», призводять лише до розпалення інстинктів темної мужичні, та на жаль! Навіть отець Бернар, нехай він і гіпсовий, і той зрозумів, до чого ведуть такі теоретичні вишукування.
А ось отець Петро й надалі заготовляє хмиз, і комусь це дуже потрібно
Удові Піо було присвячено кілька обємних абзаців, прикрашених ретельно виконаними малюнками. Брат Умберто постарався, перелічуючи знайдені у відьми незаперечні докази її лиходійств. Ну, звісно! Сім вязок грибів, старий віник і віник новий, горщик з якимось зіллям Я знову помянув отця Петра Ломбардського, як раптом очі ковзнули по одному з малюнків. Табличка, точніше, уламок того, що колись було овальною табличкою. Дивні, нерівні позначки Я вдивився й похитав головою. Для провінційних відьмоловів це, певна річ, доказ. А взагалі-то, звичайний напівуніціал , до того ж старий, нинішнім грамотіям майже недоступний. Цікаво, звідки це в поважної вдови?
Перша спроба прочитати виявилася невдалою. Я вже подумав був, що брат Умберто теж із числа грамотіїв, котрі ледь засвоїли літери, як раптом у памяті стало спливати щось знайоме. Спочатку здалося, що я марю.
Ні, не може бути! Я прочитав ще раз, потім ще й тільки тепер побачив на полях знайомий почерк Його Високопреосвященства.
Він теж помітив. Позначка запитувала: «Овернський Клірик! Чому?»
«Овернський
Клірик» саме так я підписав свою книгу «Житіє Святого Іринея Ліонського». Втім, у Римі швидко дізналися імя автора, та я й не сподівався зберегти інкогніто. Орсіні, згадуючи «замах на єресь», назвав мене на повне імя: брат Гільйом із Сен-Дені, що звався раніше Андре де Ту з Оверні. Графський титул він не згадав, і я о, суєта суєт! у першу мить відчув щось на кшталт враженої гідності.
Я ще раз проглянув напис і став, не кваплячись, читати далі. Так, цікаво. Особливо цікаво, що сказала з цього приводу вдова Піо.
Виявляється, вона нічого не сказала, показавши себе жінкою досвідченою. Вдова відразу ж зажадала сеньйоріального суду, пославшись на один зі стародавніх кутюмів Тулузького графства. До того ж додала, що вона жінка благочестива, чию відданість католицькій вірі доводить її багаторічна служба сеньйорові дЕконсбефу. І нема чого її, поважну вдову, звинувачувати в гріхах дерґів
Я перечитав ще раз: «звинувачувати в гріхах дерґів». Його Високопреосвященство теж зацікавився цією деталлю, оскільки на полях стояло вже знайоме: «Овернський Клірик!».
Так Із усієї цієї плутанини ставала зрозумілою одна важлива обставина. Вдова Піо була знайома з дЕконсбефом ще до того, як він переїхав до округу Памє. Можливо, табличка теж якось повязана із цим знайомством. І вдова, відчуваючи, що запахло хмизом, поквапилася дати сигнал. Інакше
Інакше вона не відповідає за гріхи дерґів!
Брат Умберто, складаючи звіт, теж це вловив, адже зауважив, що заарештована тоді Жанна, точніше, та, що себе за неї видавала, теж зажадала сеньйоріального суду, знову ж таки посилаючись на стародавній кутюм.
А ще кажуть, що дива більше не трапляються! Дві неписьменні селянки, котрі навряд чи знають взагалі, що таке кутюм, роблять сильний і майже безпрограшний хід, сподіваючись якщо не уникнути суду, то принаймні відкласти його. Звісно ж, їм це підказали. Але хто?
Його Високопреосвященство вже розвязав для себе цю задачку, позаяк на полях стояло: «ДЕконсбеф!». Можливо У будь-якому разі, логічно. Обидві жінки зверталися до того, хто був у цьому замішаний, інакше вони не мовчатимуть.
І тут, нарешті, втрутився єпископ. Його легісти легко довели, що кутюми графства Тулузького не мають жодного стосунку до округу Памє, оскільки той знаходиться в графстві Фуа, хоча й підлеглий Тулузі. Та, напевне, в заарештованих усе ж таки вистачило часу, щоб обміркувати захист. Тому, що тільки-но обох їх викликали в Памє до єпископа, вдова Піо рішуче заявила, що її обмовили, причому назвала сусідів, з якими в неї були якісь чвари через майно, а та, що називала себе Жанною де Гарр, звинуватила в самозванстві сестру Цецилію! Хтось дуже розумний і спостережливий підказав їй, що лист від архієпископа Міланського скріплений трохи дивною печаткою
Саме в цей момент брат Умберто прибув до Памє. Спочатку він намагався розібратися, знову опитавши свідків. Результат виявився двозначним свідчення змінювалися, й чаша терезів цього разу переважувала не на користь сестри Цецилії. І тоді посланець Орсіні розсудив, як він вважав, розумно: заарештувати не тільки сестру Цецилію, але й прибулих разом із нею черниць, і разом з усіма іншими відправити в Тулузу, щоб одержати надалі дозвіл від графа Тулузького перенести розгляд до Рима. Арешт відбувся, але відправлення чомусь затримувалося.
Зіставивши дати, я зрозумів, що брат Умберто дізнався щось важливе й вирішив знову зїздити до Артигата. Він відправив звіт і поїхав.