Ага, той самий, кому арматор пригрозив віддати командування, якщо Дезессар почне комизитися. Червоний ніс з прожилками, сиві брови. Згасла люлька в кутику рота, неквапна хода перевальцем. Хоч я бачив пана Кербіана вперше, легко міг би змалювати його життя, характер і звички.
Старий бурлака, таких я чимало зустрічав у всіх портах і на всіх морях.
Добре ниньки стало, не те, що колись, сказав він, потискаючи Летиції руку. Король, дай йому Боже, дбає і про наші душі, і про тіла. Є кому полікувати моряка, є кому й відспівати Щось ти замолодий для хірурга.
Я лікарський учень, обережно відповіла вона.
На суходолі, може, й учень, а в нас будеш «пан лікар». Тримайся солідніше, моя тобі порада. Звати тебе як?
Епін. Ле Люсьен Епін.
Яка у тебе говірка дивна. Ти звідки родом?
Я з Фландрії, мсьє Кербіан.
З напруженого обличчя було помітно, що дівчинка чекає й на інші питання, та їх не було.
Тоді ясно. Називай мене «татусь Пом». У нас всіх називають за прізвиськами, так ведеться. Тільки капітана не можна погана прикмета. Звикай, синку, у моряків багата прикмет, з цим суворо. І тобі прізвисько дадуть, коли придивляться. Пігулкою охрестять, а то й Клістиром. він реготнув і ляснув новачка по плечу. Причепиться і назавжди. З юних літ і до труни, з одного корабля на інший. Взяти хоч мене. Чотирнадцять років мені було, коли я обжерся яблуками з палубної діжки, до проносу. Відтоді все Pomme, та Pomme . Тобі скільки років, не ображайся на слові?
Вісімнадцять, завагавшись, відказала вона.
Татусь Пом підморгнув:
Ну, будемо вважати так. Додав трошки? Вуса ще не ростуть? Ніде не подінуться, виростуть. Не переймайся. У мене лише у двадцять під носом вилізло щось, страх як переживав. Зате тепер щетина хоч картоплю чисти. Гей, днювальний! загорлав він справжнім штурманським басом, який чутно в будь-яку бурю. Лікар прибув! Зібрати всіх на огляд! І звичайним голосом: Поки зберуться, ходімо в кают-компанію, я розповім тобі про «Ластівку» Ач, який славний папуга. Твій?
Це вже було про мене я перелетів до Летиції на плече і стиснув пальці: не бійся, я з тобою!
Штурман, певно, був людиною
гарною. А це дуже важливо. У дальньому плаванні штурман друга людина після капітана.
Ми пройшли на квартердек, звідки вниз вела брудненька драбина (ще одна прикметна ознака не дуже зразкового порядку на борту).
Татусь Пом дорогою розповідав:
«Ластівка» наша пташка невеличка, лише 250 тонн. Кого треба, наздожене, від кого треба, пурхне. А раптом що, образити себе не дасть. Головний канонір у нас хват, каронади зі шведського чавуну, і гармати теж найкращі, не якісь залізні бронзові.
Чи велика команда? сторожко спитала Летиція, певно, прикидаючи, скільки пацієнтів їй доведеться лікувати.
Не дуже. На абордаж ми нікого брати не збираємося. Хто перелякається й опустить прапор той наш. А хто закомизиться і почне відстрілюватися, нехай йде під три чорти. У плавання підуть шість офіцерів, три «сухопути», та в кубрику народу сорок дві душі. Хлопці всі меткі десять марсових, шестеро нокових, похвалився Кербіан.
Дівчинка моргнула. Звідки їй знати, що марсові матроси, які працюють на верхівці щогли, та нокові (ці й взагалі добираються до кінчиків рей) цвіт і кістяк команди. З сорока двох матросів шістнадцять щоглових дуже непогано. «Сухопути» це, мабуть, лікар зі священиком і адміралтейський писар.
Взагалі ж, стишив голос штурман і озирнувся, команда на «Ластівці» особлива. Ледь не третина доводиться нашому капітанові ріднею, решта сусіди чи давні приятелі. Рука руку миє. Сторонніх не жалують. Досі чужаками тут були я та писар. Тепер додалися ви з попом. Треба й нам один одного триматися.
Це мене дещо здивувало. Щоб капітан ходив у море зі: штурманом, якому не довіряє? Дивно.
Однак татусь Пом тут же цю дивину пояснив:
Мене сам пан Лефевр призначив. Без вірної людини, хто дбатиме про хазяйський інтерес, хитруни-малоанці геть і від рук відібються.
А ви хіба не з Сен-Мало?
Я родом з Лоріана! Невже не чутно з моєї чистої мови? з ображеним виглядом вигукнув Кербіан, і Летиція, розумниця, шанобливо кивнула.
Чи добре ви знаєте дорогу в Сале?
Чи знаю я? Та я ходив у Барбарію сто разів! Вважай, що з першим плаванням тобі пощастило, хлопче. Через місяць, хай через два повернемося назад. Ходка легка, коротка. Ні з цингою, ні з жовтою лихоманкою мороки в тебе не буде. І бойових ран не чекай, наш капітан на рожен лізти не полюбляє.
Підбадьорена цими словами, моя дівчинка, пригнувшись під низьким одвірком, увійшла слідом за штурманом до кают-компанії із цікавістю роззирнулася.
Е, з тваринами сюди не можна! показав на мене Кербіан. Капітан не дозволяє. Хай твій папуга політає назовні.
Це Клара, моя подруга. Я з нею не розлучаюся.
На серці в мене потеплішало. А тут Летиція ще й додала, з металом:
З капітаном я побалакаю. Він не буде заперечувати.
Татусь Пом поглянув на лікаря й підморгнув:
Ти, бачу, хлопчина з характером. Це правильно.
Я швидко дослідив кают-компанію, перелетів спершу на стіл, потім на лафет кормової гармати. Їх тут було дві саме шестифунтові, я не помилився. Під час бою жерла просовують у відкриті порти й стріляють. Через те стіни приміщення, тісного й вельми непоказного, були просочені кіптявою і пороховим димом.