Відчепитися від тітки Сінтії було дуже непросто, але врешті-решт Микола Олександрович, мабуть, відбився б якби власна дружина не завдала магістрові удару в спину. Алтин поставилася до його скарг без співчуття, а відразу і безапеляційно заявила: «Поїдеш, як шовковий».
Хоча дивуватися не було чого. Дружина у Нікі була дама прагматична, повністю зосереджена на інтересах своєї родини. А справи у Фандоріних останнім часом йшли кепсько.
Консультаційна фірма «Країна Рад» і до кризи перебивалася з хліба на квас. Природа не обдарувала Миколу Олександровича діловою хваткою. Мало бути гарним професіоналом, треба ще вміти свої здібності продавати а це теж вимагає
професіоналізму, хоч іншого штабу. Агента чи менеджера, який рекламував би переваги геніального консультанта, відсіював невигідні замовлення і витаскав максимум із вигідних, у Фандоріна не було. Сам же він волів братися до справ цікавих, від нецікавих ухилявся. При цьому заробіток зазвичай обіцяли справи нудні, а справи захопливі часто оберталися прямими збитками.
Взяти хоча б минулий рік.
Найнецікавіше замовлення: знайти рекламний хід для просування на ринок нетрадиційного для Росії спиртного продукту. Напій називався кальвадос і ніяк не бажав продаватися в масових обсягах, бо назва його важко вимовлялася, а смак асоціювався у населення з яблучним самогоном.
Однак замовник, міні-олігарх з різноманітними фінансовими інтересами, дуже полюбляв шляхетний нормандський напій, вірив у його російське майбутнє і вже купив, у Франції компанію з його виробництва. Як бути?
Консультант вивчив увесь портфель інвестиційної активності клієнта і швидко знайшов ефективне рішення, яке не вимагало додаткових витрат. Серед інших проектів, ентузіаст яблучного бренді вклався у зйомку телесеріалу про брутального, холоднокровного опера на ймення Ментол. Робоча назва проекту була «Вам з Ментолом?». Микола Олександрович запропонував змінити герою прізвисько на Кальвадос. Пройшовся сценарієм, дещо підправив. Мовляв, у міліціонера така звичка: він вичавлює? зі свого словника ненормативну лексику замінює її словом «кальвадос». Приміром, «кальвадос тобі в горлянку», «хлопці, нам кальвадос настав» і так далі. Виникає комічний ефект, гучне слівце застряє у памяті телеаудиторії. Назва серіалу буде «Повний Кальвадос». Замовник від ідеї був у захваті. На отриманий гонорар Фандорін замовив собі до офісу дубовий книжковий стелаж на всю стану давно про такий мріяв.
Найцікавіша справа в минулому році була така: за зашифрованою грамоткою 16 століття знайти скарб, закопаний на річці Оскол під час навали кримського хана Девлет-Гірея. Місяць захоплюючої роботи в архівах і шаленої дедукції, два тижні повзання урвищами з металошукачем і нарешті блискучий тріумф: знайдено глечик із кількома сотнями срібних «чверток». Загальна вартість скарбу за актом п'ятнадцять тисяч рублів, при цьому знахідку конфіскувала місцева міліція через неправильно оформлений дозвіл на розкопки. Таким чином, прибуток нуль цілих нуль десятих. Збитки півтора місяця часу, накладні витрати плюс адміністративний штраф. Однак скільки було Щастя, коли в навушниках «Гаррета» пролунав переможний «кольоровий» сигнал!
Взагалі і в цілому річний баланс у «Країни Рад» вийшов гнітючий. Не краще складалися обставини і в Алтин Фархатівни Фандоріної.
Професія, якій вона колись вирішила себе присвятити, у сучасній Росії остаточно вийшла з моди і, що ще сумніше, стала гірше оплачуватися, особливо в умовах кризи. В девяності роки, коли юна задерикувата панянка обирала свій життєвий шлях, журналістика вважалася справою важливою і прибутковою. Телекоментатори створювали і знищували репутації політичних лідерів, великі чиновники йшли у відставку через стрингерські розслідування одне слово, преса дійсно була «четвертою владою».
Потім епоха публічної політики закінчилася, почалася ера тотального канкану. Про «четверту владу» ніхто більше не згадував, преса поділилася на дві половини: офіціозно-пропагандистську і ту, що її, плутаючи з проституцією, називають найдревнішою з професій.
Зі здатністю до, виживання у Алтин все було добре. Спочатку вона непогано пристосувалася до нової реальності. Коли зникла суспільно-політична журналістика, Алтин перейшла в сектор «чесного глянцю»: очолила автомобільний щомісячник для жінок. Але комфортне шеф-редакторське крісло (чудова зарплатня, гарні бонуси плюс кожного місяця нове авто на тест-драйв) останнім часом почало порипувати і хитатися, ось-ось і розвалиться зовсім. Журнал змінив власника. На лихо, у нового хазяїна коханка виявилася палкою автомобілісткою. До того ж дівчатку забаглося мати власний журнал у її колі це вважалося «крутим». Через деякий час стало зрозуміло, що попередньому шеф-редактору недовго залишилося. Власник тільки й придивлявся, до чого б причепитися, щоб вигнати її за двері. Алтин наразі трималася, але ілюзій не плекала. Сподівалася лиш на те, що власнику набридне розставляти капкани і він звільнить її по-чесному, тобто з виплатою вихідної допомоги. На ці гроші можна буде рік-два перебути, поки не знайдеться нова робота. Однак знайти щось пристойне навряд чи вдасться журнали закриваються, штати скорочуються. Безробітних шеф-редакторів у Москві, як пінгвінів у Антарктиді.