Вона переможно поглянула на племінника знизу вгору.
Ти безнадійно відстав від життя, Нікі. На світі існує інтернет.
1 що ж ви зробили?
Найелементарнішу річ. Я зареєструвалася на всіх існуючих форумах шукачів скарбів, з гордістю повідомила вона.
Ви?
Уявити собі міс Борсхед, яка чатиться з мешканцями недоумкуватих скарбошукацьких форумів, було важко. Однак тітка пояснила здивування Ніколаса по-своєму.
Не під власним іменем, звісно. Це було б непристойно. Я взяла нік. Ти знаєш, що таке «нік»? Він нетерпляче кивнув. Гарний нік, з листа. «Юзер Епін», ось як мене там звати. Міс Борсхед виструнчилась. І малюнок приробила: аристократичний молодий чоловік у перуці, з ціпком.
Довелося її розчарувати.
Нічого особливо красивого і тим більше аристократичного в імені Epine немає. Французькою це значить «колючка».
Так? Ну ось бачиш, і тут я помилилася, як з містом С.-М. Але збентеженою Сінтія не виглядала, зовсім навпаки. У зв'язку з цим ось тобі урок на майбутнє, містере всезнайку: часом помилка веде до мети швидше, ніж вченість і логіка.
Що ви хочете цим сказати?
На всіх форумах я розмістила одне й те саме питання: «чи не знаходили за останні 300 років у Сен-Моріці або його околицях, у печері, великий скарб, який складається зі скринь з золотом і сріблом?» Я ж думала, що йдеться про швейцарський Сен-Моріц.
І що?
Наступного ж дня я отримала відповідь від юзера з ніком «Голденбой»: «Епіне, я той, кого ви шукаєте. Нам необхідно поспілкуватися офф-лайн». «Офф-лайн» означає при зустрічі, а не
по інтернету, вважала за необхідне пояснити тітонька.
Компаньйони
Ну ось, ти впустив пташку, дорікнула Сінтія, коли папуга зі стуком гепнувся об стіл.
До біса пташку! Хто ця людина Голденбой?! Ви з ним зустрілися?
Подібне почуття, яке ні з чим порівняти за чарівною гостротою відчуттів, Нікі доводилося переживати і раніше. Кожна і тих незабутніх митей залишилася з ним назавжди. Раптом млосно перехопить дихання, солодко засмокче в грудях, і щось, здавалося б, назавжди втрачене у вихорі історії, раптом почне проступати крізь каламутну товщу часу. Немов потонула Атлантида чи град Кітеж надумали знову виринути з дна на поверхню.
Голденбой це не людина, повільно протягнула стара садистка, насолоджуючись нетерпінням племінника.
Тобто?
Це двоє людей. Партнери компанії «Сент-Моріс Різерч Лімітед». Статутна мета пошук скарбу, захованого триста років тому на острові Сент-Моріс.
Саме в цю мить Сінтії, звісно ж, знадобилося протерти окуляри. Вона зробила паузу і з виглядом максимальної зосередженості взялася терти оксамиткою скельця.
Де-де? На острові Сент-Моріс? Що це за острів? Може, ми маєте на увазі острів Маврикій, що в Індійському океані?
Ні. Сент-Моріс знаходиться неподалік від Мартиніки, але належить не до французької, а до британської юрисдикції. Це маленький безлюдний острівець. Через те, що неправильно розшифрувала абревіатуру «С.-М.», я випадково влучила в десятку. Я ж мала на увазі швейцарський Сен-Моріц, а компаньйони «Сент-Моріс Різерч» уявили, буцім я в курсі справи, і негайно зі мною звязалися. Це називається «натхнення». Логікою володіє багато хто, натхненням одиниці.
Стара дама вказала пальцем спочатку собі на груди, потім у небо. Бриз шанобливо ворушив її блакитну сивину.
Не натхнення, а випадковий збіг. Гаразд, не має значення. Ніка сів, знову підхопився. Та не тягніть ви! Що вам розповіли ці люди? Вони знають, де шукати сховок?
Це я й намагалася вияснити. Спочатку я зустрілася з джентльменом, який відрекомендувався «технічним керівником» справи. Він сам примчав до мене в Кент буквально за два дні після того, як ми почали листування. Перша бесіда була напрочуд дивною. Тітка ковтнула чай, хитро посміхнулася. Кожний намагався вивідати у співрозмовника максимум інформації, нічого натомість не повідомивши. Та у мене більше терпіння, до того ж я чудово вмію прикидатися старою ідіоткою. Раунд закінчився нічиєю. З невеликою перевагою на мою користь. Принаймні я дізналася, що пошуки треба проводити не у швейцарському Сен-Моріці, а у Карибському морі На наступну зустріч вони зявилися вдвох. Другий у них зветься «юридичним керівником». Оформлення знайденого скарбу і взаємини між компаньйонами це все матерії хитромудрі, тут без гарного спеціаліста можна наламати дров.
Тьотю, не мучте мене! ЩО ВИ У НИХ ВИВІДАЛИ?
Якби не виховання, Ніколас зараз схопив би поважну леді за руку, як Герман стару графиню.
Ти не даєш мені розповісти все по порядку, пожалілася Сінтія. Ну гаразд. Прошу. Справа скінчилася тим, що мене запросили стати третім компаньйоном. Щойно я натякнула, що у мене є ключ до місцезнаходження сховку, вони обидва просто затрусилися. І стали напрочуд поступливими. Ти зараз зрозумієш чому.
Ви показали їм листи?
Сінтія образилася.
Я схожа на дурепу? Звісно, я нічого їм не показувала.
Чому ж вони вам повірили?
Через мій нік. Вони щось знають про чоловіка на йменні «Епін». Це точно. Та, хоч ми і компаньйони, кожний тримає ній фрагмент пазла при собі.
Не зрозумів?
Вони знають, як потрапити до місця, де знаходиться печера. Причому технічний керівник знав про одну половину маршруту, а юридичний про другу. Ставши офіційними партнерами, вони обмінялися інформацією, але від мене тримають її у таємниці. Я знаходжусь у виграшній позиції. Вони блукають своїм секретним маршрутом уже кілька років, і все даремно. Ключ до сховку в мене. Тому у справі мені належить сорок відсотків, а їм по тридцять. Якби ти знав, як довго ми торгувалися через розподіл частин! Але я таки наполягла на своєму. Можеш пишатися своєю старою тіткою.