Звісно, знаю, але це поза сферою моїх занять. А документів зовсім старовинних там не було?
Сінтія знизала плечима.
Звідки? Теофельси рід не зі старовинних. Хоча на їхньому генеалогічному дереві коріння сягає аж Тео Хрестоносця, однак ми з тобою пречудово знаємо, що лінія ця бічна, бастардна.
Тітка вимовила останнє слово зі зневагою, вартою не доньки торговця чаєм, а власниці найблакитнішої крові.
Їхня дворянська грамота куплена за гроші, адже перший фон Теофельс насправді звався Мьонхле і взяв гучне ім'я лише після того, як заволодів замком.
І лист, який ви мені дали, адресований дружині цього пана Беттіні, вродженій фон Гетц, нетерпляче вставив Ніка. Це я зрозумів. Так ви викупили архів?
Тільки один лот. Зате найстаріший. За першу чверть вісімнадцятого століття. Перед тим як загорнути у подарункову упаковку, почала проглядати папери. Вони майже всі німецькою, цим жахливим незграбним шрифтом. Я перебирала аркуші без особливого інтересу і раптом наштовхуюсь на англійську, причому легко читається!
Як годиться істинній доньці Альбіону, іноземних мов тітка не знала і не дуже розуміла, навіщо хтось ще наполягає на їх використанні, коли так зручно і просто послуговуватися англійською.
Я все зрозумів. Ви прочитали листа, і вас зацікавила згадка про скарб щоправда, доволі туманна.
Сінтія загадково посміхнулася.
Чи все ти зрозумів, скоро стане ясно. А поки розкажи мені, знаменитий спеціалісте зі старовинних документів, чи багато ти збагнув із цього листа.
Та коли племінник поділився своїми висновками і припущеннями, поблажливості в її тоні поменшало.
Це ж треба, ти
відразу здогадався, що «С.-М.» це французьке місто Сен-Мало. А я уявила, буцім ідеться про швейцарський Сен-Моріц. У пятдесят дев'ятому я каталася там на лижах і зламала щиколотку.
Ну що ви! Звідки у Сен-Моріці арматор, і як можна зі Швейцарії відплисти у землі Мулай-Ісмаїла?
Ну, я тоді ще не знала, що таке «арматор» і хто такий цей Мулай. Крім того, у другому листі згадується Святий Маврикій (Saint Maurice) і печера, а довкола Сен-Моріца повно гірських печер. І озеро там теж є, так що згадка про плавання мене не збентежила. Але ти, звісно, маєш рацію. «С.-М.» це Сен-Мало
Стривайте, стривайте! перебив він. Про який це другий лист ви кажете?
Тут Сінтія підморгнула це було настільки на неї несхоже, що Ніка здригнувся. Блакитне око на мить примружилося зморшкуватою повікою і знову поглянуло на племінника з веселим торжеством. Почулося деренчливе хихотіння. Тітко насолоджувалася моментом.
Ось про цей.
Вузлуваті пальці дістали з-під скатертини заздалегідь приготовлений конверт, а з конверта аркуш грубого буруватого паперу.
Там був ще один лист англійською. Точніше, фрагмент листа. Початок відсутній. Варто було мені прочитати перший рядок і я остовпіла. Сінтія відвела руку з аркушем від нетерплячих пальців Ніколаса. Зараз, зараз. Тільки, прошу, читай вголос. Зроби старенькій приємно. Я хочу почути, як затремтить твій голос.
Голос Миколи Олександровича дійсно затремтів. Навіть зірвався. Перший рядок, який починався з середини фрази, був такий: « та головне ось ця дитяча лічилочка. Вона допоможе тобі запамятати шлях до схованки».
Як же голосу було не зірватися?
Щось зашурхотіло біля ліктя. Фандорін озирнувся це папуга сів на стола і дивився, розкривши дзьоба, наче теж хотів послухати. Однак Нікові зараз було не до раритетних птахів.
Почерк був той самий, що і в першому листі, тільки не такий рівний і гладенький, наче автор дуже квапився. Ні завитків, ні прописних буквиць в іменниках, ні вишуканих зворотів. Мова послання здавалася менш архаїчною, майже сучасною.
Втім, заглибитися у читання Ніколас не встиг. Дзенькнув дзвінок це батлер, згідно з встановленим розпорядком, доставив afternoon tea.
Давайте скажемо, що не потрібно чаю! жалібно вигукнув Фандорін. Думка про те, що доведеться перервати знайомство з інтригуючим документом, було нестерпною. Зараз почне відправляти службу!:
Людина виконує свою роботу, суворо мовила тітка. Треба ставитися до цього з повагою. Тобі не вистачає витримки і терпіння. Це не по-англійськи, мій хлопчику. Увійдіть, Джагдишу!
Вигук адресувався батлеру. Усміхнений індієць у фраку й білісіньких рукавичках закотив столик, на якому, виблискували порцеляною, кришталем і сріблом чашки, вази, прибори, а посередині височів глечик з орхідеєю.
Сервіруйте чай на терасі, погода сьогодні просто чудова, звеліла Сінтія і прикрикнула на Ніку: Не підглядай у листа! Май терпіння! Погодуй поки пташку горішками.
Папуга, який ще п'ять хвилин тому у неї був «твариною», що підлягала негайному вигнанню, перетворився на «пташку».
На, жери, похмуро буркнув магістр російською, зачерпнувши в одній із вазочок арахісу.
Та пернате створіння лише хитнуло гривастою макітрою і, наче у нетерплячці, тупнуло по столу.
Їж, дитинко, їж.
Сінтія спробувала запхнути горішок прямо в дзьоба папузі, але той злетів і сів. Фандоріну на плече. При цьому ще й вигнув шию, наче намагаючись зазирнути в аркуш.
Мені не дають читати, і ти не будеш, сказав Микола Олександрович, прибираючи руку з листом.