Зате Сінтія виявила себе справжньою англійкою. Коли перелякані матроси витягли її з води, вона лише сказала: «Гадаю, сьогодні я плавати не буду». І блідий від потрясіння Ніка повіз її геть під схвальні й співчутливі коментарі публіки.
Однак у коридорі, подалі від сторонніх очей, тітка все ж дала волю почуттям.
О Боже мій, слабким голосом сказала вона. Я ледь не загинула. Коли я падала з цієї бісової колиски, ледь не луснула від злості. Думала: «Як негарно з боку Всевишнього! Угробити мене напередодні головної пригоди всього мого життя! Просто нечесно!»
Ви все це подумали, поки падали з двох метрів? запитав Піка. без жодної піддрочки. Він знав з досвіду, що и мить небезпеки рух думки суттєво пришвидшується. Однак ви не зовсім справедливі до Господа. Якщо ви вважаєте плавання океаном головною пригодою вашого життя, то воно вже наближається до кінця. Завтра Мартишка.
До чого тут плавання! пирхнула Сінтія, але цю інтригуючу заувагу Ніколас пропустив повз вуха. Він ще не зовсім підійшов від шоку.
Як же ви мене перелякали, пробурмотів він. Я подумав
Що стара скрутить собі шию і ти успадкуєш Борсхед-хаус? підхопила тітонька. Він хотів обуритися, та вона відмахнулася: мовчи, не перебивай. Ні, мій любий, Борсхед-хаус ти б, звісно, успадкував, але навіть не уявляєш, що б ти втратив! Який жах! Я могла загинути, не відкривши тобі таємниці!
Микола Олександрович закліпав.
Таємниці? Якої таємниці?
Міс Борсхед зітхнула.
Не хотіла говорити, допоки не прибудемо на Мартишку, та після сьогоднішньої пригоди просто зобов'язана ввести тебе у курс справи. Невже ти подумав, що я: затягла тебе на цей дурнуватий пароплав тільки задля того, щоб ти катав мене палубою?
А хіба ні?
У мене самохідне крісло, з гідністю зауважила вона. Ні, мій хлопчику. Ти мені знадобився не як тяглова сила. Мені потрібна твоя голова. Фандорінська голова! Вона постукала його артритним пальцем по чолу. Дай мені 96 хвилин, щоб оговтатися. А поки вивчи один документ. І попрацюй своїми вченими мізками.
Сказано це було вже перед самими дверима каюти. А через хвилину Ніколас отримав для вивчення пожовклий від часу лист без жодних коментарів. Поки він роздивлявся папір, не кваплячись його розгортати, Сінтія ретирувалася у своє лігво. З крісла на диван вона вміла пересуватися без сторонньої допомоги. Руки у старенької були дужими.
Читальний зал бував повним тільки в негоду. Та від Біскайської затоки над океаном сяяло сонце, з кожним днем теплішало, і цій тихої полудневої години Ніколас виявився у бібліотеці зовсім один, навіть бібліотекарка кудись вийшла. Замість неї на столику реєстратури сидів величезний папуга вишуканого, хоч дещо траурного забарвлення: сам чорний, з червоним чубиком і жовтими окрайками вздовж крил» Птах водив здоровенним дзьобом сторінкою розкритої книги наче читав. Фандорін мимоволі посміхнувся.
Піастрри, піастрри, сказав пернатій істоті магістр. Папуга скоса глянув на жартівника круглим оком і присвиснув мовляв, чули вже, вигадав би щось оригінальніше.
Потім взяв і перегорнув дзьобом сторінку. Певно, бачив, як це роблять відвідувачі, і спапужив.
Бібліотекарка Ніколасу була непотрібна. Він сам знайшов необхідну шафу, розподілену по країнах і епохах. Ага, ось Франція. Ось царювання Людовіка XIV. А ось і цілий том, присвячений арматорам порту Сен-Мало.
Лефевр, Лефевр бурмотів Фандорін, гортаючи покажчик. їх, виявляється, була ціла династія, Лефеврів. А ось і той, іцо, очевидно, згадується у листі.
Вголос Ніка прочитав:
«Шарль-Донасьєн Лефевр (1653 не раніше 1718)». That's my man!
Птах нервово заклекотав. Мигцем підвівши очі, Фандорін побачив, що папуга розчепірив крила і вирячився на нього.
Не любиш, коли в бібліотеці голосно говорять? Ну вибач.
Далі він читав мовчки, відчуваючи хвилювання, як і кожного разу, коли таланило ухопити ниточку, що вела з сьогоднішнього дня в минуле.
Дім «Лефевр і сини» був заснований батьком Шарля-Донасьєна під час війни з Аугсбурзькою лігою для спорядження корсарських кораблів. Потім успішно торгував, обслуговуючи Ост-Індійську компанію. Розбагатів на работоргівлі, переключився на заготівлю сушеної Тріски й імпорт мусліну з країн Середземномор'я. Ага! Наприкінці сімнадцятого століття фактично монополізував вигідний посередницький бізнес з викупу європейських полонених у берберських розбійників, підданих султана Мулай-Ісмаїла.
Жодних сумнівів. Саме з цим Лефевром вів перемовини наш Епін, задоволено повідомив Фандорін папузі, який перелетів на сусідній стіл і зблизька витріщався на магістра.
Раптом чорно-червоний птах, який досі поводився цілком цивілізовано, зірвався з місця і кинувся на Миколу Олександровича. Кігтями впявся в груди, прорвавши сорочку; дзьобом вдарив у скроню не те, щоб дуже сильно, але відчутно, до крові. Головне ж, ця агресія була настільки неочікуваною, що Ніка остовпів.
Руки були зайняті фоліантом, тому скинути з себе дурну тварюку вдалося не відразу.
Киш! Киш! закричав Фандорін, мотаючи головою.
Нарешті кинув книгу і позбувся папуги. Той відскочив і тривожно зацокотів лапками по блискучій поверхні стола. Нахиливши величаву макітру, птах невідривно дивився на магістра історії.