Б: Анекдот: сидить уже майже старий чоловік і думає про чиєсь щасливе шкільне дитинство
Це ти так про себе чи що?
Б: Про себе я скажу, що не для того давно втік з усієї тої системи освіти, щоб тепер програми складати. Не маю поняття, що туди варто вводити, але підозрюю, від чого треба відмовитися: від історико-літературного підходу, коли учні вивчають творчість усіх визначних письменників у хронологічному порядку. Ось це точно вбиває любов до читання. Дайте не сто, а десять творів, але прочитайте їх повільно, побавтеся, повитягуйте всілякі цікавинки з текстів, а якщо потрібно,
то й з життя автора. Класики вже не постраждають, а якусь дитину, може, вдасться навернути до літератури. Як це робиться, наприклад, в Америці Ну добре, в Америці це я загнув, не знаю, як у всій Америці. Але от конкретна high school, місто Сейлем, штат Ореґон. Моя дочка там рік провчилася. У них були дві англомовні літератури, можна було вибрати одну або й на обидві ходити. Одна легша, сучасна. Друга для зацікавлених. Там міг бути сьогодні Шекспір, наступного разу Вірджинія Вулф, а ще наступного Чосер.
А: І потім ще якийсь Крістофер Марло на завершення.
Б: Щось таке. Викладач стрибав з епохи в епоху, маючи своє уявлення, що він хоче учням дати. І вони розбирали фрагменти, дискутували, чи їм це щось промовляє сьогодні, вчилися публічно виступати, ставили сцени з пєс, робили постери до уявних фільмів, які вони буцімто знімають за заданим твором З цього погляду «Тореадори з Васюківки» були б доречнішими в школі, ніж «Борислав сміється».
Ну, у Франка можна чимось іншим зачитуватися
Б: Чимось іншим можна, це я так, до прикладу.
А: На мій погляд, у шкільному викладанні літератури треба анулювати будь-який примус, будь-яку обовязковість. Порівняв би це із тим, як я б хотів, щоб виглядало фізичне виховання. Щоб це був не набір обовязкових вправ для всіх, коли в одного виходить, а в іншого ні, й від того всі ті комплекси, трагедії. Натомість добре було би присвятити час фізичним вправам, рухові, але дуже індивідуально: що кому ближче, що кому більше подобається, що хто може краще. Аби тільки не сидів сиднем, а рухався. Хтось побігав подвірям, хтось попідтягувався на перекладині, хтось пограв у футбол, а хтось і того не може, то хай би на воротах постояв у тій футбольній команді, так?
Тобто, по-твоєму, воротар це такий взагалі ні на що не здатний?
А: У пацанських дитячих футбольних розкладах воротар це той, хто грає найгірше. Його ставлять на ворота, бо від нього жодної користі. Але з міркувань пацанської гуманності його не женуть, хай хоч на воротах постоїть, раз уже мусимо прийняти його до команди. Отже, десь так само і з викладанням літератури. Не відганяти воротарів. Прищепити потребу в книжках і в читанні, в якомусь говорінні, думанні про ті тексти, але не заганяти їх у вивчення обовязкових творів. Сьогодні всі скачемо через коня! Зараз усі підтягуємося на кільцях чи на перекладині! Комусь це в кайф, а комусь і зовсім ні.
А якщо тебе, Сашко, запитати про десять обов'язкових до лектури творів, то ти зміг би їх назвати?
Б: З української літератури?
Наприклад.
Б: Ні.
А із зарубіжної? Сократа ти би включив?
Б: Його з радістю. І учні були би щасливі. Він же, хитрун, не написав ані слова.
Маю на увазі переказ його ідей.
Б: То це діалоги Платона тоді. «Апологію Сократа» щоби з дитинства знати, як правильно поводитися на суді.
А може, дорозкажеш про свої стосунки зі Сократом? Ти написав про нього роботу і що?
Б: Написав, не особливо ним переймаючись, здав, захистився і на довший час закрив для себе тему.
А: Став післясократиком!
Б: Так, був досократиком і відразу став післясократиком, оминувши стадію сократика. А десь кілька років тому він почав знову до мене повертатися.
І ти зрозумів, що на цьому можна заробити.
Б: Заробляли на філософії софісти, а я так, тільки часом у колонку вставляю якісь факти. Стільки сторінок опрацював колись, то чого добру пропадати? Але він мені дійсно тепер дедалі симпатичніший. Мабуть, це ще й питання віку трохи Жив він біднувато, в цьому античні джерела сходяться. Ксантипа його все діставала, мовляв, коли ти вже за розум нарешті візьмешся. Але Сократ тим не гризся. Хліб, сир, склянка вина й оливка на закуску є досить. Ходив ринком, чіплявся до першого-стрічного: «То ти кажеш, що правильно буде так? А якщо раптом не так?», і пішла бесіда. Еліта вся ця його в гості запрошує: Перикл з Аспазією, Алківіад. А він прийде і стібеться з них.
А всі сприймають серйозно.
Б: Особливо суд потім серйозно все сприйняв. А Платон слухає і записує.
Що недочує, то вигадає, перекрутить і систематизує.
Така у Платона була психічна конституція.
Б: Платон був перший філософ Європи, який мислив системно. Принаймні перший, чиї твори повністю збереглися. І тут уже вимальовується різниця між Сократом і Платоном. Сократ, так мені здається, відчувши силу власного розуму, пробує застосовувати цю силу до всього навкруги і верзе, залежно від настрою, що слина на язик принесе: сьогодні про красу чи добро, завтра про богів, післязавтра про коней