Тим більше: тепер, здавалося, живи і тішся. Можеш грати в шахи на компютері
А: І багато хто так і робить. І з компютером, і з живим суперником, тільки через інтернет. Але в будь-якому разі, чогось такого, як набоковський «Захист Лужина», нині від літератури вже чекати не варто. Хоч є «Фламандська дошка» Переса-Реверте. І «Велика шахівниця» Бжезінського (сміється) . Теж по-своєму фікшн.
А може, відповідь в тому, що разом з шахами занепала і наукова фантастика?
А: Теж було, бо наукова фантастика пережила новий злет, коли люди почали літати в космос.
Тобто починається все ще із Жуля Верна?
А: Це різні фази того самого тренду. Після перших польотів у космос нова фаза радянської наукової фантастики, наприклад. Та й американської теж. У 1960-х це ще фантастика, але ближча до реальності, бо люди вже літають у космос на своїх кораблях. Значить, треба сягати далі й писати про те, як десь через 5 тисяч років людство буде літати до далеких зірок.
Як в Лема. Чим тобі особисто Лем подобався? Що тебе так вразило?
А: Я зараз це сформулюю, бо знаю відповідь. У дитячо-підлітковому віці я серйозно присів на пригодницьку і фантастичну літературу. Якщо на неї взагалі можна присісти серйозно, то саме так воно було в мене. Й першою великою літературною моєю обсесією був Жуль Верн, якого ти згадав. Відповідно десь у віці 1314 років я ніби утруднив собі читацьке завдання і потягнувся до складніших текстів зокрема й Лема. Мені сподобалося. Хоч у Лема відчутно менше суто пригодницького елементу. Там швидше пригода розуму, пригода уяви, пригода інтелекту. Але це ще
не було все. Це ще мусив у мені заіскрити той кінематографічний момент, повязаний, власне кажучи, зі «Солярісом» Тарковського. Мені вже 1718. Я студент у Львові, де відвідую всі ті легендарні кінопокази на Хасанській. Тепер ця вулиця знов Японська, а тоді була Хасанська. І «Соляріс» належав до моїх найулюбленіших фільмів, а якщо точніше, то навіть не весь «Соляріс», а тільки той шматок із музикою Баха. І «Мисливці на снігу» пряма цитата з Бройґеля. А ми з друзями всі були великими адептами Баха та Бройґеля І Тарковський те все обрамлював своєю кіномовою. Але Тарковський був сучасником, від якого ти чекаєш його подальших робіт. А Бах і Бройґель то вже таке недоторкане, велика культурна спадщина. Роман Лема я прочитав пізніше, спершу був фільм. Коли ще вчився у школі, то прочитав «Повернення з зірок», це для мене перший роман Лема. Його тоді видали в «Каменярі» українською. У Львові ж я регулярно заходив у «Дружбу», книгарню іноземними мовами. Й там купив кілька томів Лема в оригіналі. Так я привчав себе читати польською.
Я теж, до речі, писемну польську вивчав з «Рукопису, знайденого у ванні».
А: Я, здається, ні. Пригадую «Зоряні щоденники Йона Тихого».
А «Футурологічний конгрес» з тої ж «Дружби» ти теж читав?
А: Так, його так само в оригіналі. Я до того вів, що поставив собі при цьому прагматичну мету покращувати польську. Перша, до речі, книжка, яку я в житті прочитав від і до польською на першому курсі інституту, була «Війна світів» Герберта Веллса. Це був час книжкового голоду в Радянському Союзі. Якби такий Герберт Веллс лежав російською десь у книгарні, то його б розмели протягом 5-ти хвилин. А тут у «Дружбі» він у польському перекладі лежав собі преспокійно, то я подумав, що гріх отак лишити. Почав читати з великою невірою, що зможу дочитати до кінця. Але що більше читав, то більше втягувало, і став зауважувати, що вже чужа мова ніби й не створює проблем. Бо я стежу за сюжетом і не думаю про те, якою мовою його викладено. Ну й наступною моєю купівлею в тій самій «Дружбі» стало кілька томів Лема. Я на той час уже вважав Лема не просто видатним письменником-фантастом, а загалом видатним мислителем нашого часу. Таким він, звісно, й був. Уже в незалежній Польщі, після зміни режиму, він публікував надзвичайно мудрі філософські есеї в «Tygodniku Powszechnym». На тему патріотизму зокрема.
Я був заскочений, що Лем писав про інтернет, що він застав ще цю еру всесвітньої мережі. Пізні його твори, де він виступає як філософ, в Україні майже невідомі.
А: Ну для того, мабуть, і задумано Лемінарій у Львові, і Лемівський начебто якийсь фестиваль затівався.
А як думаєте, варто вводити фантастів у шкільну програму?
А: Я б казав, що так. Що якраз через фантастів діти полюбили б читання, можливо. Бо, їй-богу, я полюбив читання тільки через Жуля Верна. У мене є чітко окреслена лінія того спогаду. Коли мій однокласник Бодьо Турецький приносить мені до школи «Таємничий острів» зі своєї домашньої бібліотеки й позичає. І це перша книжка, яку дослівно починаю ковтати, тому що дотепер я ще не зовсім розумів, як від читання може братися кайф, у чому фішка. Так, я читав книжки, я добре читав загалом, технічно справно. Вголос читав найкраще у класі (сміється) . Ну і, як я вже розповідав, писав друкованими літерами. Але що хотів сказати що фантастична і пригодницька книжка справді може сформувати читача.
Добре, якщо вже зачепили: які речі, яких і близько там нема, мали б обовязково ввійти у шкільну програму?