А: До речі, так. Треба перечитати.
Б: А Гессе тим сильний, що він не шукає просто золотої середини, а конфронтує крайнощі і дивиться, чи з того може щось вийти. І все одно залишає без однозначної відповіді це питання. Просто показує: якщо ти підеш у широкий світ, то це смерть, але якщо ти не вийдеш у широкий світ
А: То це інша смерть.
Б: Так, смерть під виглядом консервації, ти приречений на самоповтори і на Гру в бісер. Вибирай. Але що це за вибір? Тобто для мене особисто це одна з найважливіших проблем. Можна вибрати або перше, або друге.
Є ж відповідь. Відповідь полягає у почутті міри. Як вчив мене тато, почуття міри є основною ознакою інтеліґенції. І коли ти находиш міру, а не впадаєш з одної крайності в другу, то стаєш цілим, як казав Франко, чоловіком.
Б: Бачиш, відносно легко триматися посередині, на однаковій відстані від крайнощів. Але так ти в прірви не зазирнеш. А Гессе йдеться про те, щоб не втікати від суперечностей, а синтезувати їх. Чи це можливо? Таке питання ставить Гессе.
Це ж суть західної культури: не уникати конфліктів, а наражатися на конфлікт і його вирішувати. У той час як вся східна культура базується на гармонії, тобто униканні в зародку будь-яких конфліктів.
Б: А ми тоді де? З нашим умінням впадати в крайнощі, але невмінням синтезувати
Згадаймо «Декалог українського націоналіста»: ми стоїмо на грані двох світів.
А: А хто все-таки є автором «Декалогу»? Отаке раптом ліве запитання.
Б: Праве, я би сказав.
А: Воно-то праве, але для нашої теми
Б: Ленкавський?
А: Так, Ленкавський. Ну то добре. Тема закрита.
Б: Але з вашого дозволу, ще два слова про Гессе. Точніше, про вибір. Щоб переконати Ореста в актуальності «Гри в бісер». Ми тут, мабуть, усі троє поділяємо той від Просвітництва і Канта погляд на свободу як можливість вільного вибору, правда? Це питання свободи і водночас питання моральності. Людина відрізняється від худобини тим, що свідомо робить вибір, а отже, відповідає за нього. Тому вона і є моральною істотою. Або аморальною, але такою, що підпадає під моральну оцінку. Де у людини забирають право вибору, там зникає й поняття моралі. Не можна судити того, хто у своїх діях не має вибору. Але, з другого боку, вибір це й одне з найбільших людських проклять. Вибравши одне, ти автоматично вбиваєш усі інші варіанти. І Гессе про це пише під час світової війни. Про те, що брутальний зовнішній світ без рафінованої Касталії, тобто якогось культуросховища, остаточно здичавіє. А Касталія без зовнішнього світу взагалі не зможе існувати. Розумієте, що виходить? Для загального балансу потрібні ці крайнощі і світ, і Касталія. Але окрема людина мусить зробити вибір на користь чогось одного, Кнехт не може і покинути Касталію, і залишитися в ній. І це прокляття як зворотний бік свободи людина мусить усвідомити і нести на собі, нести прокляття відповідальності за власний вибір. А не поводитися, як ті загадкові істоти, які хочуть, щоби їм дуло ввів якнайглибше Путін, а пенсію платила Україна.
О, то це ти так зачіпаєш теперішню проблему Донбасу Але в мене є набагато цікавіше питання. «Гра в бісер» сильно нагадує гру в шахи
Б: О ні, тоді вже ліпше назад до «Декалогу». Ти навмисно такі питання вишукуєш, щоб я
не знав, що сказати? То детективи, то шахи А ще ліпше перервемося трохи, бодай кави якоїсь заваримо.
* * *
Так от про шахи. В певний час вони були на піку популярності: майже всі грали, цікавилися, навіть в школі викладали чи збирались викладати. І раптом це зникає. Чому?
А: А чому зникла тотальна мода на колекціонування поштових марок?
Ну, разом з традицією листування
А: То могло ж навпаки піти: ставати все ціннішим і ціннішим, популярнішим і популярнішим.
Є якась закономірність?
А: Ні, немає. Мені здається, будь-які тренди виникають і зникають у загадковий спосіб. Ну, я ще можу зрозуміти з шахами, коли згадати, як увесь світ напружено спостерігав за матчем Фішер хто там? Фішер Спаський. Ну, в кожному разі, хтось із есесесеру.
Б: Я з есесесеру Карпова памятаю. Дуже за мир переживав, Фонд якийсь очолював.
А: Карпов був тоді, коли Фішер уже відмовився від гри.
То був Борис Спаський.
А: Тобто це було як змагання двох наддержав десь у космосі.
Б: Наддержав і їхніх відповідних геніїв.
А також колективізму та індивідуалізму.
А: Так, воно мало сюжет, і от памятаєте, як довго воно тривало і як напружено. Матч відбувався десь у Рейкявіку, здається. Тобто все це такий сюжет, що не може не спричинити повального захоплення шахами. Тренди приходять і відходять, але вони мають різну тривалість свого цвітіння. З ними не вгадаєш.
Та ні, мода на шахи, культура шахів була значно давніша за суперматч у Рейкявіку. Памятаю, як в 60-70-х роках тато приїжджав до свого тестя у Стрий, то там обовязково під вишнею ставили шахівницю, розкладали фігури і грали в ті шахи. Зрештою, дідо під час війни пішов до фризієра, через шахи затримався і його мало не розстріляли, бо мусив вертати домів вже в комендантську годину.
А: Ну чекай. То ще й технологічно була інша ситуація. Не мали люди компютерів, щоби проводити стільки часу з ними.