Треба тут іще підкреслити важливу ознаку нашої давньої української канцелярійної чи актової мови, а саме: що в основі її лежала північно-західна українська мова. Перші канцелярії зачали працювати на землях північних, поліських, і тут і виробилася стара канцелярійна мова, що рано злучилася з мовою південною, галицькою, й створила тодішню українську літературну мову, мову руську, мову не тільки канцелярій, але й мову книжок. У цій мові сильно й довго трималися дві північноукраїнські ознаки, спільні й мові білоруській, а саме: 1). Писали е замість я в ненаголошеному складі, наприклад.: тисеча, присегати, десетина й т. ін., але під наголосом маємо я: девятий деветь, полягуть полегли й т. ін.; явище це не часте в мові білоруській, але частіше в північноукраїнській (пор. Є. Карскій. БЂлоруссы, 1908 p., т. II, c. 99 і 102). 2). Ненаголошене Ђ передається через е, це риса північноукраїнська, спільна з білоруською, наприклад: немий, беда, цена, вЂщий вещуючи, бЂгаючи бегутъ, грЂхъ згрешили й т. ін. Ці дві ознаки, живі для північноукраїнської мови, були для інших українських земель тільки правописною звичкою, що сильно трималася в нас у віках XVI-XVIІ. Взагалі ж ця північно-західна
працю "Українська літературна мова XVI-го ст.". 1930 р., с. 484-493: німецький вплив.
На Наддніпрянщині кінця XV віку розпочалося сильне уходництво на південь, на ловлю звірини, боброві гони, рибальство, пасічництво, хоч були там під постійною загрозою татарського нападу. Це розпочиналася козаччина, що доводила українські говірки до певного нівелювання й була помітним провідником татарських впливів на українську мову.
Національною назвою нашою й за цієї доби було русин, а народ звався Русь. По памятках знаходимо нерідко слово "україна" в значенні пограниччя. Мова наша звалася "руською".
VI. ПОЛЬСЬКА ДОБА 1569-1654 РОКІВ
Розвій української літературної мови пішов від цього часу зовсім іншою дорогою. В половині XVI століття до України докотився сильний європейський лютеранський рух 13, який спочатку глибоко захопив був нашу інтелігенцію. Значення живої народної мови з того часу велико зросло вона явно стає в основу української літературної мови, явно входить і до церкви. До цього часу скрізь панувала стародавня ідея, що літературною мовою мусить бути тільки мова церкви, і ця ідея міцно трималася в Україні аж до половини XVI віку. Від цього ж часу вона, під впливом протестанства, поволі падає: зароджується нова українська літературна мова, вже заснована на мові живій народній. Це був великий переломовий час в історії розвою нашої літературної мови, бо власне його наслідком і постала нова українська літературна мова.*
* Див. мою працю "Українська літературна мова XVI-го століття", 1930 р., де все це вияснено докладно, с. 5-85, т. І.
Число канцелярій стало сильно зростати це різні канцелярії міські, ґродські й інші, які продовжували писати "руською" мовою. Мова ця невпинно росте, але вже легко приймає в себе полонізми, головно до свого словника; появляються полонізми навіть у мовних формах. Помалу починається не тільки збільшений польський вплив на нашу літературну мову, але й насильна урядова полонізація. Українська шляхта добре знала польську національну нетолеранцію, а тому попильнувала забезпечити розвиток своєї мови ще в акті Люблинської Унії 5 червня 1569 року, в якому читаємо:
"На прохання всіх станів позоставляємо, що по всяких їхніх судових справах, як позви, вписи до книг, акти й усякі їхні потреби, так і наших судів ґродських і земських, як і з нашої коронної канцелярії наші декрети, і по всіх наших коронних потребах королівських і земських листи до них не яким іншим, а тільки руським письмом мають бути писані й проваджені на вічні часи" (Volumina Legum, t. II, c. 753 і 764).
Акт підписаний королем Сигизмундом Августом.
Але за польським звичаєм жодні акти не дотримувалися і король у своїх канцеляріях починає писати по-польському й до українців. Українська шляхта відразу проти цього запротестувала й вимагала писати до неї тільки по-українському. Так, року 1571-го, цебто по двох тільки роках по Унії, українська шляхта, зібравшися в Києві на сеймику, вислала до польського короля петицію, а в ній писала:
"Особливе теж єго кр. м., нашого милостивого пана просимъ, абы листы сеймовые, универсалы, констытуцЂи й кождая справа подле обетницы и привилю єго кролевское милости, при сконченю унеи виданого, не иншими литерами й словы, одно рускими литерами и єзыком до Земли Києвскоє писаны и выдаваны были, кгдыж з млодости иншого письма отцове наши учити нас не давали, одно своєго прирожоного руского, і школы теж полскоє в Києве немашъ, a кгды приносят листы єго кр. милости, писаные полскими литерами з мешанєм латинских слов, вырозумети не можем, яко ж и тен привилей на злучене єдности Земли Києвскоя даный, иж полскими литерами єст написан, просимы єго кролевскоє милости, жебы поруску был преписан, а под маєстатною печатью и c подписом руки єго кролевъскоє милости, нашого милостивого пана, нам был выданъ" (див. знімку).
Але Польща вперто ламала свої приречення. Незабаром по цьому,