Якщо ви бажаєте, то і я не проти.
О так, я хочу, сказала вона покірним голосом. Гаррі не може думати ні про що, крім свого проклятого човна.
На той час Енрайт уже пішов. Стелла ковзнула рукою під мою й повела мене до балюстради. Ми стояли й дивилися на море.
Певною мірою цій китаянці пощастило, сказала Стелла, і я вловив у її голосі сумну нотку. Припускаю, що Германів батько забезпечить її. Я чула, що він дуже багатий.
Вона втратила чоловіка... мовив я, усе ще не впевнений, чи слід мені казати, що Джоан мертва.
Вона зробила нетерпеливий рух.
Їй краще, що, вона його здихалася. Тепер Джоан вільна, у неї є гроші, й вона в Америці, Стелла важко зітхнула. Як би мені хотілося повернутися назад у Нью-Йорк.
То ви приїхали з Нью-Йорка?
Еххх... Уже рік я там не була. Дуже сумую за домом.
А ви не можете поїхати? Ви повинні бути тут?
Вона почала було щось говорити, а тоді зупинилася.
Після тривалої паузи Стелла сказала:
Звісно ж, я не мушу бути тут, але ми з братом так давно робимо усе разом, що це вже стало звичкою, вона вказала на гору попереду нас. Хіба ж це не виглядає прекрасним у місячному сяйві?
Я здогадався, що вона навмисне змінює тему розмови, і мені було цікаво, чому, та я підіграв їй. Ми все ще милувалися краєвидом, коли на терасу вийшов Енрайт.
Що ж, ходімо, мовив він. Ви б не хотіли побачити Абердін? Це рибацьке село. Його справді варто побачити.
Так, звісно ж, сказав я, і ми, залишивши терасу, одне за одним спустилися сходами до човна.
Стелла та я відразу ж примостилися позаду
Енрайта, котрий сів за штурвал. Човен із ревом вийшов у море. Через шум потужного двигуна розмовляти було неможливо. Стелла відсіла від мене і почала пильно вдивлятись у місячну ніч. Її обличчя було засмученим, наче вона намагалась зосередитися на чомусь, що її пригнічувало. Мої думки теж були зайняті: я обмірковував зібрані уривки інформації. Я й досі не міг повірити, що Лейла мені збрехала. Або Енрайти були неправильно поінформовані, або вони також, як і портьє у готелі «Небесна імперія», брехали про Германа Джефферсона... але чому?
Село Абердін було одним із найбільш вражаючих місць, які мені доводилось бачити. Гавань була переповнена джонками, що стояли одна біля одної й кишіли китайцями з їхніми родичами та дітьми. Не було жодної надії увійти у гавань, тож Енрайт кинув якір, і ми попливли до пристані на сампані, яким керувала тринадцятилітня китайська дівчинка. Близько години ми блукали цікавим селом, а тоді Стелла сказала, що вона стомилась, і ми повернулися до човна. Поки пливли до нього на сампані, Стелла мовила:
Ви вже були на островах? Вам варто їх побачити. Можете добратися туди на поромі.
Ще поки ні... ні.
Якщо у вас немає жодних цікавіших планів на завтра, то можемо вирушити разом на Сілвер-майнбей. Мені потрібно декого відвідати. Поки гостюватиму там, вам, можливо, захочеться подивитися на водоспад. Він справді вартий уваги, а тоді ми зможемо разом повернутися назад.
Що ж, гаразд, сказав я.
Моя сестра дуже милосердна душа, зауважив Енрайт. Коли ми вперше приїхали сюди, ми мали служницю. Але вона була стара, і нам довелося її звільнити. Тепер старенька мешкає на Сілвер-майнбей. Стелла час од часу провідує її. Привозить різні речі.
Чоловік завів двигун, і його шум перервав розмову. Ми добиралися до вілли близько двадцяти хвилин. Стелла зійшла на берег, а Енрайт сказав, що відвезе мене до готелю.
На добраніч, сказала Стелла, зупинившись унизу сходів, щоб усміхнутися до мене. Пором відпливає о другій. Я чекатиму вас на пірсі.
Я подякував їй за чудовий вечір. Стелла підняла руку й легенько махнула нею, а тоді почала підніматися сходами, тим часом Енрайт додав швидкості, і човен із ревом помчав у бік готелю.
Він висадив мене на пристані.
Коли ви від'їжджаєте? запитав Енрайт, перш ніж я вийшов із човна.
Десь за тиждень... Я ще точно не впевнений.
Що ж, тоді ви маєте прийти до нас знову. Буде приємно зустрітися з вами.
Ми потиснули руки, а тоді човен відпливав у море.
Я повільно йшов пляжем у бік готелю. Не міг викинути з голови зловісної присадкуватої постаті китайця, відображення якого бачив у дзеркалі. У мене було інстинктивне відчуття, що він віщує якесь лихо.
6
Секретар був опасистим прилизаним молодиком, оточеним атмосферою дипломатичної недоторканності. Він прочитав мою візитку, що лежала у нього на столі, з обережністю придивляючись до неї, ніби йому здавалося, що, торкнувшись її, він може підхопити невиліковну хворобу.
Нельсон Раян... приватний детектив, виголосив секретар, а тоді сперся на спинку крісла і зверхньо підняв брови. Що я можу зробити для вас?
Я працюю на Вілбура Джефферсона, почав я. Намагаюся довідатися про його сина, Германа Джефферсона, котрий загинув тут в автомобільній аварії близько сімнадцяти днів тому.
Він запхнув у рот сигарету.
І що?
Герман постійно мешкав у Гонконгу. Тож, як я розумію, мав би у вас зареєструватись.
Усе правильно.
Ви не могли б сказати мені останню адресу його проживання?
Лизнувши товстий палець, він пригладив ліву брову.
Що ж, гадаю, таке я зможу вам дати. Та чи потрібно? Тепер то вже мертва справа. Це може зайняти трохи часу, щоб одержати її з підвалів.