Я відповів, що ні.
Після подальших запитань Вонґ продовжив:
Вона була
заміжня за американським джентльменом, котрий жив із нею в одному номері. Його звали Герман Джефферсон, і він, на жаль, загинув в автокатастрофі. Саме після того, як цей джентльмен помер, дівчина поїхала, не оплативши свого рахунка.
Я вийняв фотографію Джефферсона, яку дала мені Джанет Вест.
Запитайте старого, чи відомо йому, хто це, сказав я Вонґу.
Після того, як портьє з погано прихованим здивуванням поглянув на фотографію, відбувся словесний обмін, а тоді Вонґ сказав:
Це американський джентльмен, який тут мешкав.
Як довго він жив тут?
За посередництва Вонґа портьє повідомив, що він мешкав у готелі аж до того, як загинув.
Це була перша фальшива нотка в інтерв'ю. Лейла ж сказала, що Джефферсон виїхав звідси дев'ять місяців тому. А тепер цей старий канюк стверджує, що Герман жив тут аж до того, як загинув три тижні тому.
Я чув, що Джефферсон мешкав тут лише три місяці, мовив я, а тоді залишив свою дружину й переїхав в інше місце. Це було близько дев'яти місяців тому.
Вонґ видавався здивованим. Він палко поговорив із портьє, а тоді збентежено сказав:
Він цілковито впевнений, що американський джентльмен залишався тут аж до своєї смерті.
Якщо портьє говорив правду, отже, обманювала Лейла.
Скажіть йому, що від Лейли у мене є інформація, що Джефферсон поїхав звідси дев'ять місяців тому. Скажіть: я вважаю, що він бреше.
Вонґ вступив у довгу безладну розмову з портьє, а тоді, усміхаючись, повернувся до мене.
Він не обманює, містере Раян. Дівчина помилялася. Джефферсон їхав рано-вранці й повертався пізно ввечері. Легко зрозуміти, чому ця дівчина не зустрічалася з ним і чому припустила, що він виїхав звідси.
Тоді чому Джоан сказала, що він її залишив? вимагав я відповіді.
Та портьє її не мав. Він втягнув шию, наче налякана черепаха, і примружив очі. Відтак заметушився, даючи зрозуміти, що, на його думку, він дав інформації на повну вартість тих грошей, тож був би радий, аби його залишили у спокої.
Вонґ сказав:
Він не знає відповіді на це запитання, сер.
Чим Джефферсон заробляв на життя? спитав я, змінюючи тему розмови.
Портьє відповів, що не знає.
Якісь європейці коли-небудь приходили до нього?
Відповідь була заперечною.
А до Джоан приходили друзі?
І знову відповідь ні.
Із відчуттям роздратування та розчарування я усвідомлював, що прямую в нікуди. Ходив неначе замкнутим колом, хіба що Лейла казала правду.
Джоан залишила щось зі своїх речей у номері, коли виїхала з готелю? запитав я недбало.
Це запитання було пасткою, і портьє в неї потрапив.
Ні, мовив він через Вонґа, вона нічого не залишила.
І тут я накинувся на нього.
То як їй удалося вийти звідси з усіма пожитками, не оплативши свого рахунка? вимогливо спитав я.
Вонґ зауважив справедливість цього запитання і погримав на старого. Той на мить завагався, а тоді, насупившись, буркнув, що вона залишила чемодан, але він тримає його замість плати за номер.
Я сказав, що хочу побачити цей чемодан. Після нетривалої розмови портьє підвівся і повів мене коридором до кімнати поруч із Лейлиною. Відімкнувши двері, він витягнув з-під ліжка чемодан із дешевої штучної шкіри.
Вонґ, який ішов слідом за нами, повідомив:
Чемодан належав дівчині, сер.
Я оглянув чемодан. Він був замкнутий.
Ви двоє, зачекайте зовні.
Коли вони вийшли, я зачинив і замкнув двері на засув. Зламати замки на чемодані не зайняло багато часу.
У Джоан були трохи кращі речі, ніж у Лейли, але не набагато. Я перекинув усе знайдене. На дні чемодана був великий білий конверт із загнутим клапаном. Відкривши конверт, я витрусив із нього глянцеву фотографію Германа Джефферсона це була копія світлини, що дала мені Джанет Вест. Унизу фото було накарлюкано: «Моїй дружині Джоан». Я пильно поглянув на це суворе гангстерське обличчя, тоді поклав світлину в конверт, а конверт на те місце, де його знайшов.
Сівши на ліжко, я запалив сигарету. Мені було цікаво, як Джанет Вест за сотні миль звідси у Пасадена-сіті та Джоан у Гонконгу могли мати однакові фотографії. Сказав собі, що це Джефферсон мусів їх дати, але раптом у мене в голові виникло запитання. Я пригадав свою розмову з Лейлою. Сказане портьє не відповідало її словам... Хтось із них брехав. Навіщо Лейлі було обманювати?
Замислившись на мить, я прийшов до висновку, що немає жодного сенсу залишатись у цьому брудному маленькому готелі. Мені потрібно пошукати в іншому місці, аби знайти ключ до цієї таємниці.
Підвівшись, я перетнув кімнату й вийшов у коридор.
Вонґ, спершись на стіну, курив сигарету. Він випростався
й поклонився мені, коли я вийшов. Портьє, вочевидь, повернувся до своєї стійки, бо тут його не було.
Сподіваюся, усе добре, сер, сказав Вонґ.
Гадаю, що так, відповів я. Я їду звідси. А чи є готель на Ріпалс-бей?
Вонґ виглядав трохи здивованим.
Так, сер. Там є готель «Ріпалс-бей», дуже хороший готель. Бажаєте, щоб я домовився про житло для вас?
Якщо ви можете це владнати, то я б хотів поїхати туди негайно.
Розумієте, сер, готель розміщений трохи віддалік. Якщо ви хочете побачити Цзюлун, то це вам буде не дуже зручно.