Безпристрасне обличчя МакФерсона зовсім не змінилося. Він витягнув свою люльку й почав її набивати.
Ви так вважаєте? запитав він із ноткою сміху в голосі. Головний інспектор сказав, що ви були приватним детективом. Я читав Чендлера і Геммета усе, що пишуть, вони просто вигадують. А це реальне життя.
Саме так, сказав я. Що ж, не зважайте. Не думаю, що це дуже важливо.
Чому ви вважаєте, що її вбили? запитав він, нічим не демонструючи свого зацікавлення.
У мене нема нічого, щоб вас переконати. Що ви робитимете з її речами?
Заберу їх у відділок. Може, хтось заявить на них свої права. Старий дурень не знає, чи є у неї родичі. Я вже говорив із ним якось раніше він ніколи ні про що не знає, детектив підвівся. Що ж, більше не завдаватиму вам клопоту, він скинув Лейлині пожитки у дешевий фібровий чемодан, який знайшов на шафі. Якби ви мали справлятися зі стількома схожими випадками, як доводиться нам, то б і секунди не обдумували усього ще раз.
Упевнений у цьому. А це ідея.
Він замислено поглянув на мене.
Яка ідея? запитав він.
Ті люди, які її вбили, хотіли б, аби ви не обдумували усього ще раз, правда ж?
Детектив
несподівано всміхнувся.
Та ну, годі. Ми мали справу із сотнями таких випадків самогубств...
Мене від нього вже нудило.
Я почув вас із першого разу, перетнувши коридор, я увійшов у свій номер. Буду тут ще кілька днів. Якщо я раптом знадоблюся вам...
Він пильно поглянув на мене, трохи втративши свою самовпевненість.
Чому ви гадаєте, що будете мені потрібні?
Ну, ми могли б почитати разом якусь детективну історію, відповів я і зачинив двері перед його обличчям.
4
Побачивши, що МакФерсон пішов, я попрямував до стійки, за якою сидів старий китаєць. Він підозріливо подивився на мене, але коли я жестом вказав на телефон, то вимушено кивнув на знак дозволу.
Я набрав номер Вонґа Гопго. Той відповів негайно ж, так наче сидів біля слухавки, чекаючи на мій дзвінок.
Пригадуєте мене? запитав я. Ви дали мені свою візитку в аеропорту. Мені потрібен перекладач.
Для мене це буде великим задоволенням, сер, відповів він.
Зустрінетеся зі мною перед банком Шанхая та Гонконгу через півгодини?
Гопго відповів, що охоче прийде туди.
Мені ще потрібна машина, продовжив я.
Він сказав, що залюбки все для мене організує і цілком буде у моєму розпорядженні. Не схоже на те, що справи містера Вонґа Гопго йшли аж надто жваво.
Подякувавши йому, я поклав слухавку. А тоді, вклонившись портьє, котрий вклонився мені у відповідь, залишив готель й узяв таксі до банку.
Там одержав гроші за кількома акредитивами, що видала мені Джанет Вест, і з випнутими кишенями штанів, набитими гонконгівськими доларами, став чекати на тротуарі, коли прибуде Вонґ Гопго.
Він приїхав через десять хвилин за кермом блискучого «паккарда». Ми потиснули руки, і я назвав йому своє ім'я. Він сказав, що буде радий, коли я називатиму його Вонґом. Усі американські клієнти кличуть його так, і для нього це буде честь, якщо я також так казатиму.
Я сів в авто біля нього.
Повертаємося назад у мій готель, сказав я. Мені потрібно одержати деяку інформацію від портьє, який не розмовляє англійською, й оскільки Вонґ виглядав трохи здивованим, я продовжив: Я приватний детектив і тепер працюю над однією справою.
Він вдоволено всміхнувся, осяявши мене золотими зубами.
Я прочитав безліч детективних історій, сказав Вонґ. Тож мені надзвичайно приємно зустрітися зі справжнім детективом, сер.
Витягнувши кілька своїх доларів, я подав йому п'ятдесят.
Цього буде достатньо для оплати ваших послуг за день? запитав я. Ймовірно, ви будете час од часу мені терміново потрібні.
Вонґ відповів, що цього цілком достатньо, але авто доведеться розцінювати як додаткові витрати. Оскільки я платив грошима Джефферсона, то погодився на все. Був упевнений, що міг би поторгуватися, та мені була потрібна його цілковита співпраця, і я відчув, що можу її не отримати, якщо економитиму.
Ми під'їхали до готелю і, залишивши авто в районі порту, перейшли через дорогу та піднялися сходами до фойє готелю.
Це поганий готель, сказав Вонґ, коли ми підходили. Я б не радив вам залишатися тут, сер. Можу організувати вам гарний номер у чудовому готелі, якщо ви цього захочете.
Давайте поки що облишимо це питання, мовив я. Зараз мені потрібно працювати.
Ми стали перед старим портьє, котрий уклонився мені й байдуже поглянув на Вонґа, який так само байдуже зиркнув у відповідь.
Скажіть йому, що я хочу поставити кілька запитань, сказав я Вонґу. І заплачу, якщо він зможе мені допомогти. Але скажіть усе якось так, щоб він не образився.
Вонґ почав довгу розмову по-кантонізьки з певною кількістю поклонів. Десь на середині розмови я вийняв пачку грошей і відрахував із неї десять п'ятидоларових банкнот, склав їх в акуратний маленький згорток, а решту заховав.
Старий портьє відразу ж більше зацікавився тим, що було у мене в руках, аніж тим, що говорив Вонґ. Урешті-решт гід сказав, що портьє із задоволенням відповість на будь-які мої запитання.
Я вийняв фотографію Джоан із моргу.
Запитайте його, чи він знає цю дівчину.
Пильно поглянувши на фотографію, портьє повідомив, що дівчина жила у цьому готелі. Вона залишила його п'ятнадцять днів тому, не оплативши свого рахунка за проживання. А тоді портьє запитав, чи не хочу я його оплатити.