Послухайте, я не хочу торкатися цього питання.
Ваша подруга була тією жінкою, котра мені телефонувала, спокійно парирував я. Тож хочу дізнатися, хто вона така.
Кеннеді похитав головою.
Ви припустилися помилки.
Я кажу вам усе, як воно є. Мені було достатньо почути її голос. То була та сама жінка. Я би де завгодно упізнав той голос.
Ніку, мені шкода, та я більше не бажаю обговорювати цю тему.
Послухайте, полковнику, я маю право знати. Та жінка могла заподіяти мені чимало лиха. Проте судовий процес завершено, й уся ця справа нині відійшла у минуле. Ви ж бо знаєте мене достатньо добре, аби розуміти, що я не використаю жодних відомостей, котрі отримаю від вас. Просто незнання частини цієї історії робить її завершення вельми незадовільним для мене.
Полковник сидів, поринувши у задуму.
Що ж, гадаю, ви таки маєте право дізнатися, сказав він з легкою усмішкою. Комусь іншому я би цього не розповів, але ви зробили для мене так багато добра.
Цими словами він просто хотів очистити своє сумління, та я на це не зважав.
Дякую, полковнику. Сказане вами далі не піде.
Кеннеді ще трохи повагався, добираючи слів, а тоді почав:
Правда в тому, що я не знаю, хто
та жінка. Коли вона прийшла, аби зустрітися зі мною, то представляла інтереси одного чоловіка на ім'я Лі Кертіс. Цей чоловік був пов'язаний з корпорацією «Тканини Маккензі» й висловив бажання викупити у мене певну кількість їхніх акцій. Саме Кертіс уповноважив ту особу вести зі мною перемовини стосовно придбання пакету акцій. То була диявольськи вродлива жінка, і я запропонував їй залишитися та поговорити про справу за вечерею. Мені кортіло дізнатися, чому Кертіс, який тоді обіймав посаду секретаря фірми, хотів отримати такий великий пакет акцій.
І на яку суму він хотів придбати акцій? запитав я.
Кеннеді знизав плечима.
Зараз вже й не пригадаю, здається, то було щось близько десяти тисяч доларів. Хай там як, а ми з тією леді сіли вечеряти. Одначе вона раз у раз відмовлялася назвати своє ім'я, а лише намагалася вмовити мене продати їм акції. Жінка розповіла історію, яка мене не переконала, та врешті-решт я таки вирішив погодитися. Кертіс пропонував чималі відсотки за цими акціями, тож я подумав, що справа того варта.
То ви хочете сказати, що не знаєте, хто була та жінка? розчаровано запитав я.
Ні не знаю. Решта історії не робить мені честі, та я однаково розповім її вам. Отже, ділова частина вечора добігла кінця, ця особа вручила мені чек Кертіса, і тут я подумав, що ми з нею могли би заприязнитися дещо більше. Я вже казав вам, що вона була надзвичайно вродлива жінка?
Я дещо похмуро кивнув.
Авжеж... ви про це згадували.
Отже, вона трохи злякалася та витягнула пістолета. Я ще зроду не був такий приголомшений, як оце тоді. Я спробував забрати у неї той клятий пістолет, і він вистрілив. Решта історії вже вам відома.
Я відкинувся на спинку крісла й промовив:
Що ж, маю сказати, що ці відомості мало що мені дали. А я ж бо сподівався з'ясувати, хто та жінка.
Кеннеді кинув швидкий погляд на годинник.
Вам уже час йти, інакше запізнитеся на свій потяг.
Я жестом підкликав офіціанта та попросив рахунок.
Плата за мною, поквапливо мовив Кеннеді.
Я заперечно похитав головою.
Полковнику, я щойно продав книжку. До того ж, мені здається, що то чудова пригода купити обід чоловікові, який має стільки грошви, як оце ви.
Кеннеді засміявся.
Я радий, що ви завели сім'ю, Ніку. Але вам не варто було ховатися так далеко. Мусите якось привезти вашу дружиноньку до міста.
Я витягнув свого гаманця, дістав десятидоларову банкноту та дав її офіціантові. Серед паперів у гаманці була світлина Марді, тож я вийняв її та підштовхнув стільницею до Кеннеді.
Це моя дружина. Коли ви познайомитеся з нею, Кеннеді, то самі переконаєтесь, яка то чудова дівчина.
Я взяв у гарсона решту та дав йому одного бакса на чай. Тоді розвернувся до полковника, аби поглянути, яке враження на нього справила Марді. Кеннеді сидів, втупивши у мене свій пронизливий погляд. Він трохи зблід, і його очі були, неначе граніт.
Щось не так? запитав я.
Що це за жарти, Мейсоне? жорстким голосом промовив Кеннеді.
Я витріщився на нього.
У чому річ, полковнику?
Він постукав пальцем по світлині Марді.
Якщо вам уже відомо про цю дівчину, навіщо було розпитувати мене?
Я сів і цілу хвилину вдивлявсь у Кеннеді. Тоді сказав:
Полковнику, це моя дружина... Не розумію, до чого ви хилите.
Це та сама жінка, яку Кертіс відрядив до мене для перемовин, про котрі я вам допіру розповів.
Я відштовхнув своє крісло назад і проказав непевним голосом:
Ви помиляєтеся. Це Марді, моя дружина.
Кеннеді підняв світлину та ще раз уважно придивився до неї. Поки він це робив, серце калатало у мої ребра, неначе копер . Тоді полковник підвів погляд на мене й запитав:
Ким була ваша дружина до заміжжя?
Охоплений раптовим і жахливим відчуттям, що моє життя розвалюється на шматки, я відповів:
Вона була секретаркою Спенсера.
Кеннеді штовхнув світлину стільницею до мене.
Тоді усе збігається, чи не так? тихо промовив він. У тому немає жодних сумнівів, Ніку.
Я просто сидів на місці, нездатний поворухнутися. Кеннеді був таким чоловіком, якому не властиво помилятися.