Тоді я відчув, як мене раптом охопив дрож, немовби мені стало зимно. Але ж ні. Я пітнів. Коридором швидкою ходою попрямував головний наглядач в'язниці. Його обличчя було зеленаво-бліде. На мене він навіть не поглянув.
Гаразд, ото й усе, що він сказав, звертаючись до вартового.
Вони відчинили двері до невеличкої камери. Шкіра на обличчі Вессі туго напнулася, й він зиркнув поза спини вартових просто на мене. Мені не хотілося зустрічатися з Вессі поглядом, однак я подумав, що, мабуть, варто бодай якось його підбадьорити. Тож я йому підморгнув. Звісно, це було чорти батька зна що, проте я мусив якось дати Вессі знак, що співчуваю йому.
Вартовий поплескав його по плечі. Вессі підвівся. Він тримався на ногах значно впевненіше, ніж я.
А священник і далі одноманітним тоном гудів свої молитви. Я здогадувався, що Вессі думає про усе те бубоніння, але мусив стриматися. Не схоже було, що ті молитви якось нам допоможуть.
Вессі вийшов зі своєї камери. Його руки були скуті кайданками, і він раз у раз крутив зап'ястками, брязкаючи тими браслетами.
Головний наглядач похмурим голосом зачитав смертний вирок. Читав він його тоном, який свідчив про бажання якнайшвидше покінчити з усією цією справою. Я бачив, як за його вухом стікає тонка цівка поту. Дочитавши, він промовив до Вессі:
Чи маєте ви останнє слово?
Саме на це я й чекав. Я пройшов уперед, тож тепер був зовсім поруч із Вессі. Краєм ока я міг бачити, як хлопці притиснися до вікна, всотуючи в себе усю ту сцену та пильно спостерігаючи за мною. Вессі дивився
просто на мене.
Ви караєте не ту людину, сказав він, і голос його трохи затремтів. Я цього не робив.
Вартові оточили Вессі, проте той зненацька закляк і продовжував дивитися на мене.
Розкрий цю справу, Мейсоне, пробурмотів він стиха. Це скоїв Лу Спенсер. Ти маєш його викрити це був Лу чуєш?..
Вартові заходилися підганяти Вессі й невдовзі заштовхали його до газової камери. Аби потішити хлопців, я занотував першу частину того, що він мені сказав, однак вирішив, що не стану ділитися з ними рештою.
Вессі посадили у сталеве крісло, на споді якого були підвішені кульки з ціанідом. Затягнули ремені. Поки це відбувалося а на усі ці приготування вартові витратили не більше сорока п'яти секунд, Вессі не зводив з мене очей. Я кивнув йому, намагаючись сказати, що почув його і збираюся щось із цим зробити. Він побачив, що йому вдалося привернути мою увагу, й відпружився у кріслі.
Один із вартових приніс горщик із сірчаною кислотою та поставив його під крісло точнісінько під кульками. Поставивши горщик на місце, вартовий хутко дав драпака з газової камери. Головний наглядач оглянув ремені один з них стягував груди Вессі, два припинали до крісла кожну руку, і ще по одному ременю було затягнуто на його ногах. Головний наглядач поплескав Вессі по плечі.
Ти помреш швидко, хлопче, промовив він. Глибоко вдихни і ти нічого не відчуєш.
А тоді й він вийшов з газової камери. Вессі лишився у ній сам-один.
Вартовий щільно зачинив важкі металеві двері та засунув засуви. Ми з головним наглядачем стояли поруч і дивилися в камеру крізь невеличке віконце коло дверей. Чекати треба було десять секунд, і ті десять секунд видалися мені десятьма роками. Я відчував, як калатає моє серце, ладне вискочити з грудей.
Вессі спроквола обернув голову, дивлячись в обличчя спостерігачів. Він починав усвідомлювати, що спіткає його незабаром.
Головний наглядач не зводив очей зі свого годинника. Відтак простяг руку та поклав її на важіль, за допомогою якого кульки з ціанідом скидалися у кислоту. Помітивши, як він збирає усю свою волю в кулак, аби зважитися й опустити той важіль, я тішився, що це мав зробити саме наглядач, а не я. Мені було несила далі дивитися на Вессі. Я упіймав себе на тому, що втупився очима у руку головного наглядача. Я бачив, як поступово напружуються його жили. А тоді з тихим зітханням, яке з сичанням долинуло крізь стиснуті зуби, він смикнув важіль додолу. Було виразно чутно, як шубовснули кульки, впавши до горщика. Вессі почув сплеск і закляк у своєму кріслі. Від кислоти почав зринати вгору білий газ. Я бачив, як раптом випнулися м'язи на руках Вессі, коли той, стримуваний ременями, напружував усю свою міць, силкуючись випростатися.
А газ здіймався дедалі швидше. Мені здалося, ніби я відчуваю запах гіркого мигдалю , одначе я розумів, що це нісенітниця. Просто моя уява на якусь хвильку запанувала наді мною.