Я різко зупинився та став як укопаний.
А трясця твоїй матері! сказав я.
Блонді була здивована не менше за мене.
Допоможи мені забратися звідси, хрипко проказала жінка.
Коли вона це казала, я побачив, що їй було непереливки.
Я зайшов їй за спину та заходився пиляти ножем шворки, якими вона була прив'язана до стільця.
Це мене бісить, нарікав я, працюючи. Розумієш, я тут вдерся до будинку, повного бандюків, віддухопелив їх усіх, ризикував власним життям, а все тому, що думав, ніби рятую з біди мою дівчину... й отепер виявляється, що весь цей час я рятував тебе.
Блонді нічого не сказала, проте зі свисту, з яким її дихання виривалося з ніздрів, я зрозумів, що ця пані вельми сердита.
Треба було діяти швидко. Я не знав, скільки часу ті типи будуть унизу,
перш ніж натраплять на нас. Зрештою, перерізавши шворки, я одразу скочив до дверей.
Розімни-но трохи руки й ноги, сказав я Блонді, йдучи. Ми мусимо чимшвидше вшиватися звідси.
Я нишком підійшов до сходового прогону та поглянув униз. Сходами підіймалися двоє. Певно, вони мене почули, бо швидко погасили свій ліхтарик. Я вихопив сорокап'ятикаліберного та вистрілив, однак подбав, аби не поцілити у тих хлопців.
Те, як ті двоє, тікаючи, загуркотіли додолу сходами, змусило мене засміятися.
Не підіймайтеся сюди. Я хочу побути на самоті, гукнув до них.
Тоді якомога тихіше поспішив назад до Блонді. Вона стояла, розтираючи свої зап'ястки. Її стиснуті губи застигли, перетворившись на тоненьку лінію. Ця жінка мала не наляканий, а радше розлючений вигляд.
На наступний поверх, коротко мовив я. І то чимшвидше.
Блонді прошкутильгала кілька кроків уперед, а тоді зупинилася та почала лаятися на всі заставки. Я поквапливо схопив її за руку.
Помовч, сказав я. Що сталося? Ти поранена?
Вона знову спробувала рухатися вперед, одначе ще раз мусила зупинитися. Блонді завмерла та закусила губу своїми великими білими зубами.
Не можу йти, судомно промовила вона.
Я не завдав собі клопоту сперечатися часу було обмаль. Тож я просто завдав жінку на плечі та почав підійматися наступним прогоном сходів. Подолати тридцять сходинок, несучи на собі особу такої статури, як у Блонді, то важка праця.
А коли ви, на додачу до того, що спинаєтеся нагору з таким тягарем, відчуваєте, що будь-якої миті якийсь тип з пугачем у руці може почати по вас смалити та перетворити ваші штани на решето, то вже не просто праця, то справжнє пекло. Коли я дістався наступного сходового майданчика, з мене струменів піт.
Щойно піднявшись туди, я скористався ліхтариком. Сходовий майданчик був схожий на той, що унизу. Та сама кількість дверей. Я увійшов до кімнати, що прилягала до задньої стіни будинку, та звалив Блонді на підлогу.
Спробуй-но розходитися, сказав жінці. Ми ще не вдома.
Залишивши Блонді свого ліхтарика, я знову вийшов на сходовий майданчик. Тоді перехилився через поруччя та вистрілив у долішню темряву. Подумав, може, тим хлопцям унизу хотілося, аби їх трохи полякали. Однак натомість вони налякали мене самого. З пітьми пролунав гучний постріл, і відчувся легкий повів повітря то куля промайнула коло мого обличчя. Я відсахнувся назад, пересунувся вбік і ще раз вистрілив, але цього разу цілив у долішні сходи, де саме зараз мали бути прийшлі бандити.
Одразу два пістолети вистрілили у відповідь, і якби я не розпластався долілиць, то вже, напевне, зловив би кулю. Це мене не надто тішило ті хлопаки добре зналися на стрільбі. Я попластував до кімнати і тихенько причинив за собою двері.
Можливо, те товариство поки не поспішатиме зайти сюди. Я не мав певності щодо того, скільки набоїв у мене ще залишилося, тому вважав за краще не витрачати їх намарно.
Узявши ліхтарика, я оглянув кімнату. Першим, на що впало кружальце світла, була важка шафа. Я підійшов та заходився відсувати її від стіни.
Блонді зіп'ялася на ноги і рушила до мене. Хоча її обличчя й було скривлене у гримасі, я сказав би, що вона переповнювалася рішучістю діяти.
Не поспішай, мовив їй. Я й сам упораюся... ти ліпше подбай про себе.
Те, що вона на це відказала, не надається до друку. У взаєминах із такими жіночками, як Блонді, є певна перевага вам немає потреби турбуватися про свої манери. Ми разом пересунули ту шафу через усю кімнату та підперли нею двері. Це мало затримати нападників на якийсь час.
Я підійшов до вікна та визирнув назовні. Унизу чорніла річка. На тій темній воді я міг розрізнити лише маслянисте відображення місяця, що проглядав з-за хмар. Падати було достобіса далеко.
Я обернувся до Блонді.
Умієш плавати, сестричко?
Еге ж, озвалася вона, та у цьому вбранні я плавати не збираюся.
Ну що за жінка!
Я запалив цигарку.
Схоже, тобі таки доведеться поплавати... хіба що сюди з доброго дива нагодяться копи, сказав я. Ті хлопці за дверима налаштовані серйозно.
Блонді, промайнувши повз мене, підійшла до вікна та визирнула назовні. Я відчував запах її парфумів. Вона розвернулась та поглянула на мене.