Продовжуючи пошуки, я неодмінно вскочу у велику халепу, хіба що зможу знайти якийсь вагомий доказ, що допоможе мені розкрити цю таємницю. Я замовив четвертий бурбон. Може, таки варто облишити цю справу? Що ж, у своїх пошуках я й досі залишався там, звідки починав, і, либонь, мені буде краще відступитися.
Наповнивши себе бурбоном, я рішуче постановив піти додому та забути про всю цю справу. А тоді раптом подумав про Марді. Думаючи про неї, я почувався добре. Ось так я собі й уявляю розкішну дівчину. Вона мала усе, що треба. Я сказав собі, що завтра-таки запрошу її на обід. Мені надзвичайно кортіло побути в її товаристві.
Шлях від бару до моєї квартири був недовгим. Щойно я увійшов, як задзижчав телефон. Я трохи повагався, перш ніж відповісти на цей дзвінок. Завдяки тому бурбонові я знову почувався добре, і, як для одного вечора, мені вже було задосить неприємностей. Попри все, я підняв слухавку.
Нік Мейсон?
Це знову була та пані. Я всівся на край столу.
Авжеж, сказав у слухавку.
Я надіслала вам...
Знаю, урвав її на півслові. Відколи ви надіслали мені ті п'ять тисяч, я просто шикарно провів час. Ви ж бо навіть не знаєте,
у що намагаєтеся мене вплутати, крихітко. Спершу до мене потайки навідалася колишня шльондра Вессі та вкрала ті п'ять тисяч. Тоді я відшукав її, й між нами зав'язалася просто пекельна бійка, під час якої я мало не загинув. А тоді, як на те, до нас нагодився Кац, Спенсерів горлоріз, наставив на мене дуло пістолета та сказав покинути цю справу, бо інакше...
Раптова тиша, що запала на лінії, змусила мене злегка посміхнутися. Оце вже, гадаю собі, дав я їй над чим подумати.
І ще одне, крихітко, я до цієї справи більше не чіпаюся... Мені це більше не цікаво, тож забудь про все, добре?
То ви більше не зацікавлені? Її голос був дуже холодний.
Ви все добре зрозуміли ще з першого разу, відказав я.
Запала нетривала пауза, по якій жінка промовила:
Але ви ще зацікавитеся, містере Мейсон... повірте мені, вже незабаром ви будете надзвичайно зацікавлені... і повісила слухавку.
Отаке.
Розділ сьомий
Я повернувся до ліжка, лютий як чорт. З такою потовченою мармизою я мусив відмовитися від думки запросити Марді на обід. Я мав такий замордований вигляд, що годі було й намагатися поговорити з нею віч-на-віч.
Тож я запалив цигарку та замислився про свої негаразди. Якби ми з Марді були одружені, мені було би байдужісінько, скільки підбитих очей я маю. Насправді, тоді б вона бігала та метушилася навколо мене, намагаючись якось зарадити. Щойно ця думка просочилася до мого мозку, я рвучко зірвався та сів на ліжку. Таж я геть збожеволів. Я і отак ні сіло ні впало думаю про одруження. Та це ж просто сміх та й годі. Я той самий парубок, який здіймав на кпини хлопців, які вже упіймалися на шлюбний гачок. Обрати собі одну-єдину панянку, аби прожити з нею решту життя... е, ні, я пообіцяв собі ніколи не припускатися такої помилки. Аж ось він я лежу на ліжку та обмірковую, як би то було чудово.
Зрештою я підвівся з ліжка та налив собі випити. Сказав собі, що краще б узятися робити якісь вправи абощо; бо щось я, здається, почав занепадати на силі.
Я саме прийняв душ і вже споліскував з обличчя мило для гоління, коли це несамовито задзижчав дзвоник вхідних дверей. Накинувши халат, я підійшов і відчинив двері.
Там стояв Еккі, його оченята виблискували від заледве стримуваного хвилювання.
Привіт, сказав колега, протискуючись повз мене до кімнати. Аж тут йому на очі потрапила напівпорожня півпінтова плящина, що стояла на камінній полиці. Він одразу попрямував кімнатою та вижлуктив половину того, що в ній ще залишалося.
Та вже допивай до дна, сухо сказав я, стоячи коло дверей, не зважай на мене.
Еккі похитав головою та поставив пляшку на місце.
Ніколи не п'ю зранку, відказав він. А шкода... то незлецький трунок.
Ходімо до спальні, запропонував я. Розповіси мені усе, поки закінчу вдягатися.
Він пішов за мною слідом і всівся на краю ліжка.
То що за колотнеча? запитав я, натягаючи на себе сорочку.
Маю одну роботу... тут він затнувся та витріщився на мене, роззявивши рота. Овва! вигукнув гість, побачивши мою понівечену мармизу. Його очі вибалушилися від подиву. Що, в біса, сталося з твоїм обличчям?
Я знизав плечима.
Та трохи устряг у бійку вчора ввечері, недбало відповів колезі. Сказати Еккі, що це одна жіночка отак мене віддухопелила? А дідька лисого! Хлопці до скону з мене глузуватимуть.
Еккі досі сидів, вилупивши на мене очі.
Та й добряче ж тобі перепало, ге? вимовив він.
Бачив би ти отих інших хлопців, сказав я, стоячи перед дзеркалом і ретельно зав'язуючи краватку. На мене зненацька накинулося троє здоровецьких розбишак...
Та знаю... знаю... вишкірився Еккі. І ти, звісно, добряче порахував їм усім ребра. Аякже! Можеш мені не казати.