Так ми набудемо шику, пояснила вона. Я знаю, що роблю. Не хочу, аби тут товклася різна шваль, створюючи нам проблеми. Цей заклад стане найкращим у місті от побачите!
І Флінна, і Воппі налякала велич клубу. Воппі навіть боявся заходити на кухню, де царювали три шеф-кухарі, яких підкупом переманили з найкращих готелів міста. Його мрія стати головним поваром випарувалася при вигляді цих трьох експертів у високих кухарських ковпаках, що чаклували на найсучаснішому обладнанні. Док Вільямс був від клубу у захваті. Він отримував неабияке задоволення, одягаючи смокінг й удаючи з себе гостинного хазяїна за стійкою бару, де вечір за вечором упивався до щасливого забуття.
Едді клуб також подобався. Він завідував гральним залом, поки Флінн наглядав за рестораном. Ма рідко зявлялася на людях. Вона залишалася в своєму кабінеті, займаючись постачанням продуктів, бухгалтерією та розподілом грошей.
Єдиним, хто виявився не при ділі, був Слім. Він і далі никав усюди, брудний та неохайний, у тому самому заяложеному чорному костюмі, який носив уже багато років. Він не брав участі в діяльності клубу, проводячи більшість часу в товаристві міс Блендіш.
Саме Слім наполіг на тому, щоб у міс Блендіш була не лише спальня, але й вітальня. І Ма йому це дозволила. Те, що в їхньому будинку перебуває ця дівчина, непокоїло Ма. Вона добре усвідомлювала всі можливі ризики. Дівчина була єдиним живим свідком того, що це банда Ма Ґріссон вчинила викрадення. Якщо дівчину знайдуть, то всі мрії, усі плани Ма та все їхнє майбутнє розвіються, як дим. Вона дуже сподівалася, що колись-таки міс Блендіш набридне Слімові. І коли це станеться, Ма нарешті її позбудеться.
Коли Феннер із Полою вже збиралися додому, клуб «Парадиз» лише розпочинав роботу.
Мейсі, гардеробниця, безустанку приймала накидки, капелюхи та пальта від відвідувачів, що прибували безперервним потоком.
Мейсі, котру Ма прийняла на роботу через її чудову фігуру, була гарненькою дівчиною майже підлітком із невиразними рисами обличчя та волоссям кольору воронового крила. Їй була притаманна поблажливість до допитливих чоловічих рук, а ще вона мала метке око до того, де можна підзаробити. Уніформа Мейсі складалася з яскраво-червоного піджачка, що щільно облягав її форми, та білих атласних шортів. Довгі гарні ноги обтягувало чорне трико, а на голові красувався плаский білий капелюшок, грайливо зсунутий на одне око.
Мейсі мала виконувати водночас дві роботи: наглядати за гардеробом і стежити за тим, аби ніхто чужий не піднімався нагору.
Кілька хвилин вона працювала напружено й швидко, але потім була перерва, коли гості не прибували, тож упродовж кількох хвилин хол пустував.
Мейсі помітила Сліма, який йшов, тримаючи в руках коричневий пакунок. Від Сліма у дівчини мурашки йшли по шкірі. Вона швидко повернулась до нього спиною, вдаючи, ніби поправляє ряд пальт та накидок, аби лише уникнути Слімового погляду.
Слім піднявся сходами нагору і пішов коридором до номера міс Блендіш. Постояв за дверми, озирнувся, витяг із кишені ключ, відімкнув двері і ввійшов у велику, простору вітальню.
Щоразу, коли Слім заходив у цю кімнату, вона подобалась йому все більше і більше. Він ще ніколи не бачив такої гарної вітальні. Зроблена у сіро-блакитних тонах, обставлена зручними кріслами із сірої шкіри, з блакитним килимом на підлозі та великим телевізором, для Сліма це була найгарніша кімната у світі. Правда, тут бракувало вікон, але навіть Слім усвідомлював, як це небезпечно тримати дівчину у кімнаті з вікнами.
Слім зайшов у спальню і зупинився на порозі. Ця кімната подобалась йому не менше за попередню. Вона була оздоблена у кремово-рожевих тонах. Велике двоспальне ліжко займало усю кімнату. Різьблене узголівя було виконане з рожевого дерева. У ногах стояв великий телевізор. Слім обожнював телебачення. Він ніколи не втомлювався спостерігати за рухомими картинками двадцятидюймового екрана. Міс Блендіш сиділа перед туалетним столиком. Вона була в рожевому пеньюарі, який розчахнувся, оголивши її довгі гарні ноги у рожевих шльопанцях. Дівчина байдуже полірувала нігті, ніяк не реагуючи на прихід Сліма.
Привіт! сказав Слім. А в мене для тебе подарунок! він підійшов ближче.
Ти щаслива, бо мені ніхто ніколи не дарував подарунків.
Міс Блендіш відклала пилочку і склала руки на колінах. Обличчя її мало апатичний, одурманений вираз, який тепер постійно дратував Сліма.
Він коштував мені чимало грошей, провадив далі Слім, приглядаючись, чи вона його чує. Але гроші нічого для мене не значать тепер, коли я можу купити тобі будь-що. Поглянь-но як гадаєш, що це?
Він підштовхнув згорток до неї, але міс Блендіш його наче й не помітила. Щось бурмочучи, Слім поклав холодну, вогку руку на її плече і боляче вщипнув. Вона не повернулася, лише скривилась і заплющила очі.
Прокинься ж! розлючено мовив Слім. Що з тобою? Ну ж бо, розірви пакунок!
Дівчина зробила кволу спробу розвязати стрічку. Побачивши, що їй це не вдається, Слім вихопив згорток з її рук.
Я сам це зроблю люблю відкривати подарунки! і він почав розвязувати вузол на згорткові. Ти бачила сьогодні Ма?