Стули пельку! гаркнула Ма: це була для неї заборонена тема. Я не слухатиму
цієї маячні. Зі Слімом усе гаразд, просто я не завжди можу з ним упоратися. Залишмо все так, як є.
Док знизав плечима, а тоді знову трохи хильнув. Обличчя його поступово розчервонілося. Тепер Докові треба було зовсім небагато, аби спяніти.
Але не кажи потім, що я тебе не попереджав.
Я хочу, щоб ти написав листа Блендішу, провадила далі Ма, змінюючи тему. Ми відішлемо його завтра. Напиши, аби він приготував для грошей білу валізу. І нехай післязавтра дасть оголошення в «Трибюн» про продаж білої фарби у 40-літрових барилах. Це буде для нас сигналом, що гроші готові. Але попередь, що станеться з дівчиною, якщо він бавитиметься у подвійну гру.
Гаразд, Ма, сказав Док, і, прихопивши з собою склянку, вийшов із кімнати.
Стара посиділа ще деякий час, розмірковуючи. Те, що Док повідав їй, стурбувало жінку. Якщо Слім таки «запав» на дівчину, то чим швидше вони її спекаються, тим краще. Але Док перебільшує, думала Ма, намагаючись переконати саму себе. Слім завжди боявся жінок. Вона ж бачила, як він зростав, і була впевнена, що хлопець не мав сексуального досвіду з дівчатами.
Ма підвелася з крісла.
«Краще вже піду поговорю з ним, вирішила вона, йдучи нагору, у спальню Сліма, і заберу в нього кольє. Треба ще подумати, як його сплавити. Можливо, безпечніше буде поки що потримати його в себе. За пару місяців воно ще не обпече нам рук».
Одягнений, Слім лежав на ліжку і перебирав кістлявими пальцями кольє. Коли Ма зайшла у кімнату, кольє зникло з його рук з такою ж неймовірною швидкістю, з якою ножик зазвичай у них зявлявся.
Хоча Слім і зробив це майже блискавично, Ма, однак, зауважила кольє, проте нічого не сказала.
Чому це ти тут розлігся? суворо запитала вона, наближаючись до ліжка. Ти що, втомився чи захворів?
Слім сердито глянув на неї. Бували хвилини, коли мати добряче діставала його дурними запитаннями.
Втомився. І не хочу чути усієї тієї дурні, котру ви там, унизу, верзете.
Ти повинен бути мені вдячний, що я так добре говорю, понуро зронила Ма. Ми скоро розбагатіємо, Сліме. Ця дівчина принесе нам купу грошей.
Слімове обличчя прояснилося, його похмурість зникла.
Де вона, Ма?
Мати глянула на нього. Вона ще ніколи не бачила на його обличчі такого виразу. Її лице немов закамяніло, і вона подумала, що Док мав рацію: бідолашний хлопчина, мабуть, таки закохався. Ма ніколи б у це не повірила.
У вітальні, зачинена на ключ, коротко відповіла вона.
Слім перевернувся на спину і втупився у стелю.
Вона гарна, правда ж, Ма? самовдоволено сказав він. Ніколи ще не зустрічав такої дівчини. Бачила, яке в неї волосся?
Гарна? рявкнула Ма. Чого це має тебе обходити? Вона така ж, як усі дівки.
Слім повернув голову і здивовано витріщився на неї.
Ти так гадаєш? запитав він. Невже в тебе нема очей? Що з тобою? Я думав, що ти розумна. Дівчина ж прекрасна! І якщо ти цього не бачиш, то справді сліпа! він провів рукою по своєму засаленому довгому волоссю. Вона наче з картинки. Я хотів би її залишити собі, Ма. Ми ж не мусимо відсилати її назад, правда? Отримаємо за неї гроші, і я візьму її собі. У мене ще ніколи не було дівчини, то нехай вона стане нею.
Справді? презирливо перепитала Ма. І ти думаєш, що вона тебе захоче? Поглянь-но на свої руки і сорочку. Вони брудні. Чи ти гадаєш, що така модна штучка, як вона, схоче глянути у твій бік?
Слім почав вивчати свої руки, раптом утративши всю колишню самовпевненість.
Гадаю, я міг би їх помити, сказав він так, наче це ніколи раніше не спадало йому на думку. І ще я міг би одягнути чисту сорочку.
У мене нема часу обговорювати подібні дурниці, різко сказала Ма. Мені потрібне кольє.
Слім глянув на неї, схиливши голову набік, а тоді витяг кольє з кишені і тримав у руках так, неначе дражнячи Ма. На його обличчі зявився хитрий вираз, який не сподобався матері.
Гарне, правда? запитав Слім. Але ти його не отримаєш. Воно буде в мене, бо я ж тебе знаю: щойно його захапаєш, відразу продаси. Ти думаєш лише про гроші. А я маю намір повернути кольє дівчині. Воно її.
Ма намагалася опанувати свій гнів.
Віддай мені кольє! крізь зуби промовила вона, простягаючи руку.
Слім зісковзнув з ліжка і став перед нею. Очі його палали.
Воно залишиться в мене.
Такого ще не було. На мить Ма так здивувалася, що не знала, як діяти, а тоді вибухнула гнівом і рушила на Сліма, стиснувши дужі кулаки.
До біса! Віддай мені кольє, а то я вріжу тобі як слід! заволала вона, і її обличчя вкрилося плямами.
Тримайся від мене подалі! у руках Сліма зблиснув ніж. Він подався вперед, дивлячись на матір. Відійди!
Ма стала, немов укопана. Глянувши на худе,
спотворене злобою обличчя та палаючі жовті очі, вона згадала застереження Дока. Холодок проповз її спиною.
Забери ніж, Сліме, спокійно сказала вона. Що це ти надумав?
Слім глянув на неї, зненацька криво посміхнувшись.
Злякалася, правда ж, Ма? Я бачив, як ти злякалася. Ти така ж, як усі. Навіть ти мене боїшся.
Не верзи дурниць, сказала Ма. Ти мій син. Чого б то мені тебе боятися? Ну ж бо, відай мені прикрасу!
Я скажу, що ми зробимо, озвався Слім, і лукавий вираз знову зявився на його обличчі. Ти хочеш кольє, а я дівчину. Тож укладемо угоду: ти зробиш так, аби я їй сподобався, і я віддам тобі діаманти. Як тобі це?