Хтось підійшов і нахилився над ним, заслонивши собою світло, яке тепер уже не так різало очі. Запала тривала тиша, потім почулося бурмотіння, і світло лампи знову почало дратувати Феннера. Кроки віддалилися до дверей. Розплющивши очі, Феннер поглянув услід. Неширокі сутулі плечі та короткі ноги чоловічка ні про що йому не говорили, однак масне чорне волосся і темна шкіра підказали, що це міг бути кубинець. Той вийшов, замкнувши за собою двері.
Феннер глибоко зітхнув і спробував вивільнити руки. Ремені, що стискали зап'ястя, були міцними, але не настільки, аби не спробувати їх позбутися. Він крутивсь як міг, намагаючись розірвати пута зубами. Але всі ці зусилля призвели лише до того, що в очах у нього потемніло, і довелося довго лежати, відпочиваючи та відхекуючись. Єдиною вентиляцією у приміщенні служила фрамуга дверей. У кімнаті було дуже гаряче й задушливо. Феннер відчував, що від поту сорочка прилипає йому до тіла. Він спробував легенько порухати зап'ястями. І подумав: «Я розворушив це кодло. Еге ж, таки зміг. Ще якби не клятий головний біль... Ану, спробую ще раз!» І знову він крутився й вивертався. Урешті його права рука, липка від поту, висковзнула з-під ременя. Але ліва застрягла намертво. Він повільно сів на ліжку й обережно обмацав пальцями голову. Потилиця боліла, але не відчувалося ні рани, ні набряку. Феннер кволо посміхнувся. Потім ледь повернув голову і спробував оглянути вузол на лівому зап'ясті. Він був затягнутий під ліжком, тож його можна було відчувати, але не бачити. Той вузол ніяк не піддавався, й Феннер безсило відкинувся на ліжку, стікаючи потом.
І подумав: «Я можу діяти лише однією рукою. Цікаво, хто то бахнув мене. Невже Карлос?»
Той спокійно міг вийти, підглянути за ним крізь двері й непомітно повернутися, коли Найтінґейл розлютився. Чи це був хтось інший? Але хто? Однак найбільше цікавило Феннера одне: що тепер із ним буде?
Знову сів на ліжку і спустив ноги на підлогу. Потім, згорбившись, непевно звівся, бо прив'язана рука не давала змоги випростатися. Голова знову немилосердно розболілась, але біль минав у міру того, як він наближався до дверей, тягнучи за собою ліжко. Переконався, що двері зачинені, а тоді присів на ліжко.
Треба якось вивільнити руку. Феннер ліг і почав гарячково терти вузол об залізний каркас, але спітнілі пальці ковзали безрезультатно.
Звук кроків на сходах змусив його знерухоміти; він швидко запхав у вузол і другу руку. Ледь устиг це зробити, як двері відчинились і увійшов Карлос. Рейджер та Міллер стали біля дверей. Карлос зупинився перед Феннером. Той звів очі, й погляди їхні зустрілися.
Карлос сказав:
Добре, що цей покидьок урешті опритомнів.
Рейджер та Міллер наблизились, і Рейджер зачинив за собою двері. Усі обступили ліжко. Феннер повільно обвів їх поглядом. І спокійно запитав:
А в чому, власне, річ?
Карлос ледь помітно тремтів. Він був обкурений по самі вуха Феннер визначив це за звуженими зіницями.
Карлос кинув:
Та хочемо трохи побалакати з тобою.
Він виставив кулак і націлив делікатні кісточки пальчиків прямо в ніс Феннерові. Розгадавши намір Карлоса, Феннер спробував ухилитися й трохи послабив удар; він припав на верхню губу. Феннер почув хрускіт зубів.
Карлос додав:
Я був винен тобі цей удар, чи не так?
Феннер мовчав. Усю «нелюбов» до Карлоса вклав у сповнений ненависті погляд, однак дуже добре знав, що з однією міцно прив'язаною рукою цих трьох не подолати.
Карлос сказав:
Отже, ти приватний детектив.
Він вийняв з кишені Феннерового піджака документи й розклав їх на ліжку.
Цього разу ти дуже швидко досягнув кінця свого розслідування.
Запала кількахвилинна тиша. Карлос сів на ліжко. Феннер знав, що тепер міг би легко з ним покінчити. Якщо б тих двох не було поруч, зумів би придушити мерзотника, як курча. Можливо, тоді б ті двоє вшилися б. Але слід вичекати.
Нахилившись, Карлос навідліг двічі вліпив Феннерові ляпаса. Той лише закліпав, але змовчав. Карлос знову випростався. Його тремтіння посилилось, і від цього ліжко заходило під ним ходором. Вигляд у нього був явно неадекватний. Він запитав:
Нащо ти приїхав? Що хочеш вивідати?
Феннер заледве вимовив задерев'янілими губами:
Я ж попереджав: не роби помилок. А тепер проти тебе тут таке завариться! І я вже не відпущу тебе доти, поки не зламаю твою хирляву шию!
Міллер вибухнув нищівним сміхом.
Ні, він таки схиблений!
пирснув. Зовсім здурів!
Карлос змушений був заховати руки в кишені настільки вони тремтіли.
І заявив:
Послухай-но! Зараз ми попрацюємо з тобою як слід. Хочу знати, навіщо ти тут. Тож або кажи, або ми беремося до діла.
Феннер презирливо скривився. І почав легенько витягати руку з петлі. Робив це дуже повільно, щоб вони нічого не помітили.
Тим часом мовив:
Прислухайтеся до моєї поради випустіть мене звідси!
Карлос підвівся з ліжка. І жестом наказав Рейджеру:
Попрацюй із ним!
Рейджер підійшов до ліжка тієї миті, коли Феннерові вдалося витягти руку і блискавично зробити ногою дугу в повітрі: він ударив Рейджера в колінну чашечку. Той звалився, мов підкошений, на підлогу, схопившись руками за скалічене коліно. Його очі мало не вилізли з орбіт від болю, і він почав відчайдушно матюкатися. Феннер, помітивши, що до нього наближається Міллер, сів на ліжку. Той ухопив його за волосся й добряче струсонув, однак Феннер устиг поцілити кулаком йому в пах. У цей удар уклав усю силу.