Подумавши, Феннер запитав:
Чому ти Лідлер? Чому не Дейлі?
Лідлер моє прізвище по чоловікові, пояснила Глорія. Рік тому розлучилися.
І де твій чоловік? пробурмотів Феннер.
Не знаю. А що?
Феннер не відповів. Натомість повідомив:
Минулого тижня твою сестру по-звірячому вбили у Брукліні.
Запала тривала мовчанка. Потім озвалася Глорія:
Не вірю.
Її очі повільно блукали обличчям Феннера.
Той знизав плечима:
Можеш не вірити. Але мені сподобалася та дівчина. Вона прийшла до мене по допомогу. Мені не байдуже, як обірвалось її життя,
тож я пообіцяв собі дістати того, хто це вкоїв з нею.
Глорія потягнула Феннера за рукав піджака. І крутила його, і м'яла, і смикала.
Мерієн мертва? перепитала вона. А ти сидиш тут і розповідаєш мені усі ці байки? Невже в тебе нема ні краплі жалю до мене? Ох, Мерієн, Мерієн!
Феннер скинув її руку зі себе.
Припини цю комедію! З тебе нікудишня актриса. Насправді тобі начхати на те, що сталось із Мерієн.
Глорія поглянула на нього й знову дурнувато захихотіла. Прикрила рот рукою, і в очах мелькнув переляк.
Мені не варто було цього робити, сказала. Та лише уявити Мерієн мертва!
Перекотившись у ліжку, вона уткнулась обличчям у подушку. І затряслась од сміху.
Раптово Феннера осяяла здогадка. Він легенько притиснув голову Глорії до подушки, а іншою рукою відкинув простирадло. Тримаючи її так, смикнув із пліч піжаму, щоб оглянути спину. Спина та плечі були в синцях, але там не побачив таких глибоких смуг від батога, як у Мерієн. Він опустив піжаму, прикрив Глорію простирадлом та відійшов. Вона перекотилася на спину, й очі її спалахнули.
Навіщо ти це зробив?
Ти знала, що вся спина твоєї сестри також посмугована? запитав Феннер.
Отже, тобі відомо все, чи не так? Ми не можемо цьому зарадити так уже створені, й вона знову заплакала. Побачивши сльози, що струменіли її щоками, Феннер відійшов до вікна. Його раптово охопила смертельна втома, і він різко сказав:
Побачимося завтра, та пішов до дверей.
Звук її ридань переслідував його і на сходах. Він подумав: «Я збожеволію, якщо найближчим часом щось не з'ясується».
І підійшов до чергового адміністратора, щоб замовити інший номер.
Коли ти спиш, то виглядаєш таким гарним і добрим... зауважила. Хіба ж це не диво?
Феннер, порухавшись у ліжку, змінив позу. Пригладив волосся. Почувався жахливо.
Чи не пішла б ти геть? терпляче попрохав. Коли захочу тебе бачити, то повідомлю про це. Принципово не терплю жінок у своїй спальні. Я доволі старомодний і скромний.
Глорія знову хихикнула.
А ти милий, просто констатувала вона.
Феннер застогнав. Тепер, коли він сів на ліжку, голова його боліла нестерпно.
Забирайся! Щезни негайно!
Глорія широко розвела руки. Її величезні блакитні очі спалахнули:
Поглянь-но на мене! сказала. Я ж цілковито беззахисна! Ти можеш робити зі мною все, що хочеш.
Феннер незадоволено буркнув:
То ти йдеш, чи як?
Глорія зісковзнула з ліжка. Виглядала кумедно у Феннеровій піжамі, котра обвисла на ній, як на вішалці.
Феннер необачно мовив:
Ти в цій піжамі мов опудало. Чому б тобі не піти і не одягнутись як слід? Тоді ми могли б разом поснідати і трохи побалакати.
Глорія заплескала в долоні.
Звісно ж! сказала, натомість розстібаючи піжаму. Знявши її, кинула на підлогу.
Феннер застережливо крикнув:
Ей! Припини це!
Тіло її було мармурової білості та сяяло, мов перлина.
Феннер зауважив:
Просто чудово! Можливо, якось іншим разом. А зараз єдине, що мені потрібно, це горнятко кави чорної та дуже міцної. Ранок не для цього.
Глорія продовжувала пришелепкувато хихотіти і голяка кружляти кімнатою. Феннер подумав, що вона найгарніше зіпсуте створіння, котре він бачив у своєму житті.
Вона знову розсміялася.
То я тобі таки подобаюся? запитала грайливо.
Він сів, спираючись плечем на спинку ліжка, і сказав:
Натягай свою піжаму й вали звідси. Я більше не можу на це дивитися.
Її обличчя затьмарив сумнів наче хмарка набігла на місяць. І очі втратили блиск. Підійшовши до ліжка, вона сіла поруч з Феннером. І запитала хрипко:
То що зі мною не так? Чому ти мене не хочеш? Невже я така потворна?
Феннер заперечно хитнув головою.
Зовсім не
потворна. Але таке для мене важить значно більше, ніж для тебе. Ну то як, одягатимешся?
Коли вона врешті встала, очі її були безбарвними. Повільно натягнула піжаму і вийшла з номера, залишивши двері відчиненими навстіж. Феннер, вилізши з ліжка, зачинив ногою двері та пішов у ванну. І подумав: «Ну й дурнуватий же початок дня!»
Після душу йому стало краще, і він замовив телефоном каву в номер. Був уже вдягнений, коли офіціант приніс кавник.
Двох горняток йому вистачило, щоб отямитись, і він попрямував у номер Глорії. Вона також уже вдяглася. Її чорна вечірня сукня виглядала абсурдно в яскравому сонячному світлі. Жінка сиділа коло вікна, дивлячись на вулицю.
Феннер тихо зайшов і безшумно зачинив за собою двері. Запитав:
То що робитимеш?
Глорія повернулася до нього, всміхнувшись. Дивовижно, але очі її були широко розплющені, щирі та приязні.
А що можу робити?
Він притулився до стіни і бездумно дивився на жінку. Нарешті проказав:
Тебе важко зрозуміти. Я думав, що матиму з тобою купу проблем. Тепер бачу, що помилився.