Карлос стенув плечима. Він узяв предмет, який витягнув із шухляди. І прилаштував його до обрубка пальця китайця. Той уже й не намагався забрати руку. Лише сидів, зіщулившись, і скавулів, як побитий пес, а Рейджер міцно тримав його руку.
Карлос просичав із ненавистю:
Я виб'ю з тебе твою впертість. То писатимеш чи ні?
Китаєць не озвався і словом.
Карлос люто крутнув гвинт-баранець лещат. Почувся хруст кісток. Опісля Рейджер схопив руку китайця та кілька разів щосили гепнув нею об стіл.
Феннер повільно вернувся і торкнувся руки Баґсі.
Якщо ти мені не поясниш, що все це означає, то покладу цьому край, прохрипів.
Обличчя Баґсі було кольору сиру із зеленою пліснявою.
Він сказав:
У китайця на батьківщині троє синів. Карлос хоче, щоби той послав за ними, бо бажає втягнути їх у свій бізнес. На думку Карлоса, він може виручити за них чотири «штуки».
Раптом якийсь вигук з того кінця кімнати привернув увагу феннера. Він обернувся. Китаєць писав. Карлос скочив на ноги, аби бачити, що той пише. Коли лист був готовий, китаєць відкинувся у кріслі й кволим, надламаним голосом простогнав:
Заберіть це... заберіть це... заберіть...
Лещата все ще стискали його пальці.
Карлос сказав дуже м'яко:
Звісно ж, заберу. Не треба бути таким упертим, нікчемний ти дурню.
І поклав руку на гвинт-баранець, а
потім різко смикнув його.
Феннер відчув, як усередині нього все похололо. І відвів погляд.
Китаєць, пронизливо скрикнувши, повалився на підлогу.
Карлос гидливо пожбурив лещата на стіл. Ті ковзнули по білому дереву, залишивши кривавий слід. Тоді, ні на кого не дивлячись, він запхав руку в піджак і витягнув звідти пістолет 25-го калібру. Швидко підійшов до китайця, приклав дуло йому до потилиці й натиснув курок. У тиші кімнати постріл прозвучав оглушливо.
Прибравши зброю, Карлос підійшов до стола. Узяв аркушик, склав учетверо й засунув у гаманець.
Накажіть Найтінґейлові позбутися його, звелів він Рейджеру, а потім підійшов до Феннера. Став перед ним і глянув, звівши брови.
То як тобі мій бізнес? запитав.
Феннер ледь стримався, щоб не схопити його за горлянку, натомість спокійно мовив:
Може, у тебе були свої причини, та думаю, що ти переборщив.
Карлос розсміявся.
Ходімо нагору. Там дещо розкажу.
Кав'ярня нагорі виглядала реальнішою, ніж кімната внизу, навіть від спогадів про яку Феннер здригався. Він усівся за столиком у кутку і тричі глибоко втягнув розпечене повітря. Карлос сів навпроти. Баґсі та Рейджер вийшли на вулицю.
Карлос дістав кисет і почав скручувати цигарку. Мав лише дрібку темно-коричневого тютюну. Дівчина-мулатка з величезними очима принесла їм два крихітні горнятка дуже міцної чорної кави. Коли офіціантка пішла, Карлос констатував:
Тепер ти також у цій грі. Якщо вона тобі не подобається що ж, просто скажи і ще можеш з неї вийти. А якщо залишишся, то поясню тобі, як усе це працює.
Але коли ти будеш у курсі всього, то вже не зможеш вийти. Тобі зрозуміло? і він похмуро всміхнувся.
Феннер кивнув:
Я залишаюся.
Карлос сказав:
Не приймай поквапних рішень. Хлопець, який надто багато знає про мої справи й зненацька надумає вийти з гри, матиме дуже великі неприємності.
А чого це має тебе обходити? Якщо так вчиню, то це будуть мої похорони!
Карлос відсьорбнув кави й обвів кафе порожнім поглядом. Потім різко сказав:
На західному узбережжі великий попит на дешеву робочу силу китайців. Коли я кажу «дешеву», то саме це й маю на увазі. Місцева влада ставиться до них не надто прихильно, тож їх і не пускають сюди. Склалась абсурдна ситуація попит є, але люди, які потребують дешевої робочої сили, не можуть її отримати. Ось у цьому і полягає моя справа.
Феннер кивнув:
Ти доставляєш їх сюди нелегально?
Та це ж елементарно. На узбережжі є сотні місць, крізь які можу їх провезти. Берегова охорона не чинить мені жодних перешкод. Часом не щастить, але загалом ведеться добре.
Феннер почухав потилицю.
Але в цьому не надто багато грошей, чи не так?
Карлос, вишкіривши зуби, пояснив:
Ти не зрозумів. Поглянь на цю справу з іншого боку. По-перше, чинки аж пищать, так хочуть сюди потрапити. У мене є в Гавані своя людина, котра цим займається. Китайці платять тому чоловікові, щоб він провіз їх через Мексиканську затоку. Ці чинки так прагнуть цього, що готові платити за послугу від 500 до 1000 доларів. Ми допроваджуємо сюди по дванадцять китайців за раз. Тільки-но вони опиняться на моєму баркасі й розрахуються зі мною, як стають моєю власністю. Я доставляю їх до західного узбережжя, і кожен китаєць знову приносить мені п'ятсот баксів.
Феннер нахмурився:
То ти хочеш сказати, що китайці платять тобі по п'ятсот доларів, щоби дістатися сюди, а потім ти їх тут ще й продаєш?
Карлос кивнув.
Саме так, підтвердив, подвійна оборудка. І дуже прибуткова. Цього тижня я переправив п'ятдесят чинків. Навіть із урахуванням усіх витрат заробив на цьому приблизно тридцять «штук».
Це приголомшило Феннера. І він не стримав емоцій:
Але чому, в біса, ці китайці не скаржаться? Що з ними не так?
А як можуть скаржитися? Вони взагалі не мають права перебувати тут; не можуть піти в поліцію, бо це для них означатиме в'язницю і депортацію. Ми розміщуємо їх по всьому узбережжю й даємо шматок хліба. На них можна натрапити усюди. Вони працюють на мийках, у барах, ресторанах, у пральнях скрізь.