Люсі й Пок усміхнулись одне одному.
Детективові Максу Джейкобі, якого відправили перевірити усі навколишні мотелі поблизу Парадайз-Сіті, пощастило трохи більше.
Місіс Берта Гарріс не любила усіх полісменів. Десь із тридцять років тому її впіймали на крадіжці товарів із магазину самообслуговування, і вона ніколи не забуде, як із нею поводився коп, який її арештував. Тож коли Джейкобі зявився у мотелі «Ласкаво просимо», вона вирішила бути з ним настільки суворою, наскільки зможе.
Вона, як завжди, жувала гамбургер. Місіс Гарріс любила гамбургери, які готував старий Сем більше цибулі, ніж мяса, однак навіть вона визнавала, що їсти їх було справою брудною.
Ми шукаємо індіанця, заговорив Джейкобі без особливої впевненості, близько двадцяти пяти років, густе чорне волосся, високий, одягнений у сорочку з квітковим принтом і темні джинси-гіпстери. Він уже втридцяте за сьогодні вимовляв цю фразу, однак це поки не дало жодного результату, та Джейкобі не готовий був здаватись... Це робота поліції, повторював він собі. У вас зупинявся хтось схожий за описом?
Берта відригнула в руку.
Який він там був?
Джейкобі повторив усе сказане.
Берта замислилась, видихаючи цибулевий дух в обличчя Джейкобі.
У мене тут багато людей, зрештою відповіла вона. Вони приїжджають і їдуть. Якби я могла запамятати кожного, хто тут зупиняється, вже заробила би статок на телешоу, ви так не вважаєте?
Хочете сказати, що у вас тут зупиняється багато індіанців? запитав Джейкобі, зрозумівши, що ця товста стара сука міцний горішок.
Берта відкусила шмат гамбургера і, пожовуючи його, байдуже дивилась кудись крізь Джейкобі.
Та ні... Я би не сказала.
Це важливо, сказав Джейкобі вже суворіше. Ми розслідуємо справу про вбивство. Запитую ще раз: чи не зупинявся у вас молодий індіанець?
Берта спробувала видлубати мізинцем шматочок мяса із зуба.
Я нічого не знаю про вбивство з цим має розбиратися поліція.
Запитую ще раз: у вас нещодавно зупинявся молодий індіанець?
Вбивство!
Берта раптом втратила свою витримку. Хоч як вона не хотіла співпрацювати, але зрозуміла, що справа серйозна.
Так... У мене зупинявся індіанець.
Джейкобі знадобилось десять хвилин, щоб розговорити стару, але, коли він отримав опис індіанця, то ледве стримав свою радість, постоялець Берти підпадав під опис чоловіка, якого шукав детектив.
Він записався в журналі реєстрації?
Усі обовязково записуються гордо заявила Берта і передала детективові подрану книжку.
Гаррі Лукон? Це його імя?
Так.
А ці двоє містер і місіс Джек Аллен?
Привітні молоді люди. Приїхали однією із ним машиною.
Кімнати 4 і 5, правильно?
Берта зітхнула.
Так.
Я скористаюсь вашим телефоном, сказав Джейкобі.
Почувайтесь, як удома, гірко відказала Берта. Джейкобі зателефонував Бейґлерові в управління. Той уважно його вислухав і пообіцяв негайно відправити до мотелю когось із відділку вбивств.
Лишайся там, Максе... Усе це звучить обнадійливо. Джейкобі поклав слухавку.
Нічого не кажіть, з огидою озвалась Берта. Тепер у мене тут буде копів, як мух.
Джейкобі вискалився.
Це ви применшуєте, місіс Гарріс, одказав він.
Лепські застав Бока Тоголо наодинці. Він неспішно розставляв тарілки з оливками, солоним мигдалем та додаткові кришталеві тарілки, які знадобляться, коли сюди хлине натовп, а це буде вже за кілька годин.
Бока Тоголо був невисоким, сухорлявим чоловіком, волосся його вже почало сивіти, а чорні очі блищали, немов намистини. Щойно забачивши Лепські у погано освітленій кімнаті, він опустив бляшанку із солоним мигдалем і на його зморшкуватому смаглявому обличчі зявилась непроникна маска. Йому було достатньо одного погляду, щоб розпізнати офіцера поліції. Саме лиш те, що офіцер поліції був тут, у цій святая святих, означало, що справа серйозна. Але сумління старого було чисте, тож він незворушно дивився на Лепські.
Ви Тоголо? запитав Лепські.
Так, сер... це моє імя, тихо промовив старий чоловік.
Я Лепські. Головне управління поліції.
Лепські вліз на стілець за шинквасом. Умостивши лікті на відполірованій стійці, він уважно, але без ворожості розглядав індіанця.
Слухаю, сер.
Я говорив із містером Гансеном, почав Лепські. Схоже, память у нього не надто добра. Тож я подумав, можливо, ви зможете мені допомогти.
Старий наповнив іще одну таріль мигдалем.
Помовчавши, Лепські продовжив:
Я запитував у містера Гансена, чи працював тут колись молодий індіанець, років двадцяти трьох, із густим чорним волоссям. Містер Гансен не зміг пригадати. Ви нікого схожого не бачили?
Тоголо підвів погляд на Лепські.
Чи не говорите ви про мого сина, сер?
Лепські навіть не думав, що буде так просто.
Вашого сина? Він тут працює?
Старий похитав головою.
У нього тут була багатообіцяюча карєра. Він чудовий бармен, кращий, ніж я. У нього талант, але містер Гансен вирішив, що він занадто молодий, тож його звільнили.
Лепські допитливо дивився на старого. Крижаний вогник ненависті в його очах не лишився непоміченим для детектива.
Де ваш син зараз, Тоголо?
Цього я не знаю, сер. Він поїхав із міста. Я нічого не чув від нього вже протягом чотирьох чи пяти місяців. Сподіваюсь, він знайшов хорошу роботу в якомусь барі. Він справжній талант.