«Можливо, слід повідомити поліцію? Можливо, треба зателефонувати адвокатові? Але що вони можуть зробити? Ні, найкраще, найбезпечніше заплатити. Він зробить це зараз же! Піде до банку, зніме гроші, потім поїде до аеропорту. Не така вже це й велика сума... пятсот доларів взагалі нічого!»
Було трохи за 11:30, коли Волтон Волбек увійшов до зали очікування. Пок багато разів бачив його у «Клубі Пятдесят», тож одразу впізнав. Він прослідкував, як Волбек пішов до телефонної будки А. Там саме була якась дівчина, і Волбек чекав, нервово озираючись та витираючи шовковою хусткою високі скроні.
Дівчина нарешті закінчила розмову, вийшла з будки і швидко пішла геть. Волбек зробив крок у будку і зачинив скляні двері. Напружена спина видавала кожен його рух. За кілька хвилин він вийшов, крадькома роззирнувся навсібіч і поспішив до виходу.
Пок озирнувся на переповнену залу очікування. Він відчув бажання піти до будки і перевірити, чи на місці гроші, але втримався від цієї спокуси. Він і так ризикував, прийшовши сюди.
Чи розповів Волбек поліції? Чи наказали вони йому слідувати інструкції і тепер чекали, доки хтось забере гроші?
Пок знову озирнувся. Він не помітив нікого, схожого на копа, але це нічого не означало. Якщо Волбек повідомив поліцію, то копи триматимуться подалі, але спостерігатимуть за телефонною будкою, вичікуючи, щоб несподівано напасти.
Індіанець продовжив читати газету. Час від часу люди заходили до телефонної будки А. Гроші, якщо вони були там, мали прикріпити до дна телефону-автомата, тож їх міг знайти лише той, хто напевно знав, де шукати.
Врешті Пок підвівся і неквапом пішов до виходу, де на пасажирів чекали автобуси, щоб відвезти їх до Парадайз-Сіті.
Біля самісінького виходу він раптом зупинився, ніби щось пригадав, пішов назад до телефонної будки на протилежному боці, навпроти тієї, якою користувався Волбек, і зачинився усередні.
Меґ сиділа на стільці біля вікна, спостерігаючи за тим, що відбувалось унизу. Вона знала, Чак чогось очікує, але вже навчилась не ставити запитань.
Звук телефонного дзвінка наполохав їх обох. Чак схопив слухавку.
Чаку?
Він упізнав голос індіанця.
Так.
Аеропорт... Телефонна будка А, сказав Пок і закінчив розмову.
Чак поклав слухавку. Його накрило хвилею приємного хвилювання. Він знав, Пок би не телефонував, якби не був упевнений, що гроші вже на місці. Тож усе йде, як треба!
Ти підеш прогулятись, сказав Чак, поглянувши на Меґ. А тепер уважно слухай. Їдь автобусом до аеропорту. Ти ж знаєш, де автобусна зупинка?
Меґ мовчки кивнула.
Коли приїдеш в
аеропорт, іди до головної зали очікування. Праворуч від входу є ряд телефонних будок. На кожній із них літери: А, В, С і так далі. Іди до будки А. Тепер слухай уважно: треба набрати цей номер, він дав їй клаптик паперу. Це номер туристичного довідкового бюро у Парадайз-Сіті. Ти хочеш дізнатись, де у місті безкоштовний пляж.
Меґ слухала, і її очі ставали дедалі більшими від подиву.
Потрібна причина, чому ти використовуєш будку, продовжував Чак. Якийсь коп може запитати про це. Можливо, він захоче дізнатись, що ти робиш у аеропорту. Скажеш, що у відпустці, й подумала, що весело буде подивитись... коротше, скажеш, що любиш аеропорти, Чак уважно придивлявся до Меґ. Ніякий коп тебе, звісно, ні про що не питатиме, але ти повинна мати напоготові історію, якщо тобі не пощастить. Це ясно?
Вона кивнула.
Гаразд, тоді слухай далі. Поки набиратимеш номер, помацай під телефоном-автоматом. Знизу до нього має бут приклеєний конверт. Поклади цей конверт собі у сумку. Зроби так, щоб ніхто цього не помітив. Зрозуміла?
Меґ облизала губи.
Чому ти сам не зробиш цього? Чому я? хрипко запитала вона.
Чак прискіпливо подивився на неї.
Для тебе це проблема?
Меґ затремтіла.
Ні. Я зроблю це.
Гаразд. Коли дістанеш конверт, одразу повертайся сюди. Пок стежить за нами. Памятай це.
Меґ повернула до нього обличчя, позбавлене будь-яких емоцій.
Хто такий Пок?
Чак схвально усміхнувся, кивнув головою.
Ти швидко вчишся, але памятай, за тобою слідкують. Тепер іди.
Меґ узяла свою потерту сумку і вийшла з кімнати. Чак прислухався до відлуння її кроків деревяними сходами й, переконавшись, що вона пішла, збіг донизу, кивнув на ходу товстому індіанцеві за письмовим столом і вийшов на сонячну вулицю.
Швидко пробираючись крізь натовп, він дістався автобусної зупинки. Помітивши Меґ, Чак сховався за прилавком з бананами. Звідти він міг бачити Меґ серед небагатьох людей, що так само чекали на зупинці. Коли приїхав автобус, Чак переконався, що дівчина сіла в нього.
Щойно автобус відїхав, Чак швидко побіг берегом до припаркованого «бюїка». Авто мчало на повній швидкості, скорочуючи шлях бічними вулицями, і Чак опинився в аеропорту на десять хвилин раніше, ніж автобус. Він увійшов до зали очікування, озирнувся у пошуках місця, з якого було би зручно спостерігати за телефонними будками, самому лишаючись непоміченим.
Він саме встиг знайти підходяще місце, коли до зали очікування поспішно увійшла Меґ. Чак провів її поглядом до телефонної будки А і кивнув сам до себе.
Жодної паніки... Жодних ознак страху.