Де Лепські? запитав Бейґлер, переборюючи позіхання.
Він, певно, вже вдома. Здав чергування двадцять хвилин тому.
Викликай його туди, наказав Бейґлер і поклав слухавку.
Бейґлер і Лепські одночасно прибули до маленького розкішного бунґало .
Було очевидно, що це бунґало слугувало любовним гніздечком. Щоб зрозуміти таке, достатньо було одного погляду на зарослі квітних чагарників, які майже повністю приховували це місце. Бунґало мало вихід просто до моря, позаду і згори його захищав ліс мангових дерев, заквітчані кущі розрослися зусібіч, затуляючи його з боків.
Патрульна машина Робертса була припаркована під пальмою. Високий коп із восковим обличчям підійшов до Бейґлера.
Я все оглянув, сержанте, і вийшов, відзвітував він. Вам це сподобається. Це знову Каратель.
Бейґлер пошепки вилаявся, потім пройшов короткою стежкою до відчинених вхідних дверей. Жестом він наказав Лепські й Робертсу лишатись на місці.
Усередині він побачив Малкольма Ріддла. Той сидів на розкладному кріслі у просторій вітальні. Ріддл був чоловіком, якому вже давно перевалило за пятдесят, міцної статури. Його засмагле округле обличчя було достатньо привабливим, щоби сплутати його з кінозіркою. Та зараз на цьому обличчі застиг вираз смертельного відчаю, що неабияк шокувало Бейґлера. Він був знайомий із Ріддлом, симпатизував йому і добре знав про його труднощі. Зокрема, знав він про те, що дружина Ріддла була справжньою сукою. І хоч нещасний випадок під час верхової їзди назавжди прикував її до інвалідного
візка, вона так і лишалась сукою.
Коли Бейґлер увійшов, Ріддл підвів погляд.
А, Джо... Радий, що це ви. Усе це якесь суцільне пекло, він махнув у бік дальніх дверей. Вона там.
Заспокойтеся, містере Ріддл, мяко промовив Бейґлер і пішов до дверей у спальню. Світло було ввімкнене. Більшу частину кімнати займало велетенське двоспальне ліжко.
На ліжку обличчям донизу лежала роздягнена жінка. Професійним оком Бейґлер одразу помітив мотузку з нейлонових панчіх навколо її шиї, потім погляд його ковзнув довгою засмаглою спиною.
Від шиї аж до копчика, вздовж усієї спини, чорною блискучою фарбою було написано:
КАРАТЕЛЬ
Бейґлер ще довго розглядав тіло й обличчя його ставало дедалі похмурішим та серйознішим. Не звертаючи уваги на Ріддла, він пройшов крізь вітальню і вийшов у гаряче нічне повітря.
Це знову наш убивця, сказав він Лепські. Перекрийте тут усе. Викличте загін. Я заберу звідси Ріддла.
Лепські кивнув і звязався по рації з управлінням поліції.
Бейґлер повернувся у бунґало.
Преса нахлине сюди з хвилини на хвилину, сказав він. Дозвольте, я відвезу вас додому, містере Ріддл.
Ріддл важко зіпявся на ноги.
Я не хочу їхати додому. Не зараз. Розумію, ви хочете розпитати мене. Я візьму свою машину. Ви поїдете за мною. Ми спустимось до бухти Мейл-бей. Там тихо.
За десять хвилин Ріддл вже зупинив свою машину під пальмою. Вдень бухта Мейл-бей була улюбленим місцем відпочивальників, але вночі там не було ні душі.
Бейґлер сів на піску поруч із Ріддлом. Після довгої мовчанки Ріддл заговорив:
Це якесь божевілля, правда ж? Для мене все скінчено. Чому цей виродок обрав мене? Він узяв запропоновану Бейґлером сигарету, обидва чоловіки закурили. Якби в мене не спустило колесо, цього не сталось би. Це, певно, доля. Я завжди приїздив до бунґало перед Лісою, але сьогодні через це колесо вона приїхала раніше.
Ви можете розповісти мені все, містере Ріддл? запитав Бейґлер. Усе одно незабаром все випливе назовні. Мені шкода, але потрібна будь-яка інформація, що ви зможете надати. Цей божевільний може вбити знову.
Розумію... продовжуйте... питайте, що хочете.
Хто ця жінка?
Ліса Мендоза, Ріддл потупив погляд у жевріючий кінчик сигарети. Ви ж знаєте про мою дружну. Звісно, не слід було цього робити, але ж я не молодшаю... вважайте це моїм останнім трофеєм. Я захопився Лісою. Між нами щось спалахнуло. Вона була милою і такою ж самотньою, як і я, голос його затремтів, і Ріддл зробив паузу. Ось так. Я купив бунґало. Це було наше любовне гніздечко... Думаю, саме так таблоїди назвуть це?
Ви давно володієте цим бунґало?
Вісімнадцять місяців... Девятнадцять місяців... Близько того. Ми обидвоє знали, що це не триватиме вічно... Та що взагалі триває вічно?
Як часто ви зустрічались?
Щопятниці вночі. Так було завжди. Так мало бути й цієї пятниці.
Міс Мендоза не жила в бунґало?
Святий боже, ні! Ми користувались ним тільки вночі у пятницю. У неї є власний будинок. Пятницю ми обрали, бо в цей день моя дружна завжди рано вкладається спати. По суботах ми влаштовуємо прийом, і їй потрібно набиратися сил.
Хто знав про ваші зустрічі, містере Ріддл? Тобто, окрім вас і міс Мендози.
Ріддл безтямно подивився на Бейґлера.
Хто міг знати?
Можливо, ви довірили комусь свій секрет... комусь із друзів?
Дуже дивне запитання.
Ріддл намагався стримати своє роздратування.
Не таке вже й дивне. Вас зараз непокоїть лише власна трагедія. Мене ж непокоїть убивця, який вже двічі вбив і може зробити це знову. Він знав звички Маккуїна. Складається враження, що ваші звички він теж знав. Ваш звязок із міс Мендозою був таємним? Ви з кимось ділились цим секретом?