Ага, мугикнув Блек. Він торкнувся кишені й поклав долоню на руків'я револьвера 38-го калібру. А ось і дівка, мовив він, коли побачив, як Джинні підходить до кафе. На ній досі були чорні слакси й темно-смарагдова сорочка, але волосся дівчина сховала під зелений шарф. Коли Джинні проходила під вуличним ліхтарем, Блек збагнув, наскільки мідні кучері прикрашали її. Коли волосся було сховане, дівчина видавалася посередньою. Тієї самої миті під'їхав запилюжений «Лінкольн» і загальмував біля кафе.
Ходімо, наказав Морґан і широкими, квапливими кроками перетнув вулицю.
Надворі було порожньо. Зловмисники чули вальс, що долинав зі скрипучого музичного автомата в кафе.
Морґан зупинився, щоб дістати кулемет із «Лінкольна».
Розслабся, сказав він Кітсону. Швидко зайдемо швидко вийдемо.
Кітсон щось буркнув, міцно стиснувши кермо.
Блек витягнув хустинку й закрив нею нижню частину обличчя. Руки в нього так тремтіли, що він ледве зав'язав вузол.
Джинні вже приховала обличчя й стояла біля дверей кафе, тримаючи в руках «кольт спешл» з набоями 38-го калібру.
Морґан не вважав за потрібне ховати обличчя. Він був битим жаком у цій грі, тож добре знав: усі будуть такі налякані, що навряд чи зможуть надати поліції корисний опис.
Ходімо, сказав він, швидко й глибоко вдихнувши.
Морґан підійшов до Джинні.
Відчини двері, а тоді відступися.
Знаю.
Голос її звучав спокійно і рівномірно. Френк
і Джинні перезирнулися.
«Що ж, вона досить спокійна, подумав старий злодій. А я не вірив, що таке можливо з цією малявкою».
Джинні відчинила двері й притулилася до них, пропускаючи Морґана вперед. Чоловік ступив у галасливе й задушливе кафе. Обличчя Блека під хустинкою-маскою стікало потом. Увійшовши за Джинні й Морґаном, він зачинив двері й опустив жалюзі.
Коли раптовий потік нічного повітря увірвався крізь відчинені двері, двоє чоловіків у барі байдуже озирнулися через плече. Вони вражено витріщилися на Морґана й на кулемету його руках. Потім, не вірячи власним очам, перевели погляд на Джинні й заклякли. Їхні обличчя сполотніли.
Морґан закричав:
Забирайтеся! Усі назад!
Гамір розмов у кафе почав стихати. Голос Морґана розрізав повітря, наче лезо шовк.
Обоє відвідувачів мало не попадали, коли відбігали назад.
Морґан поклав одну руку на барну стійку й скинув на підлогу склянки й пляшки, щоб ті не заважали. Несподіваний дзенькіт розбитого скла змусив людей підвестися, а розмови змовкнути.
Зберігайте спокій! зарепетував Морґан, окреслюючи простір зали цівкою кулемета. Це пограбування! Не рухайтеся і ніхто не постраждає! Усі сядьте! Хто пручатиметься, матиме повне черево свинцю! Сидіть спокійно і все буде добре!
Блек мало не осліп від поту, а його серце гупало так сильно, що чоловік ледве дихав. Ед стягнув маску-хустинку, яка мало не задушила його. Тримаючи револьвер у тремтячій руці, він оглядав переповнене кафе й молився, щоб жоден дурень не почав геройствувати.
Якась жінка заверещала. Двоє чоловіків хотіли скочити на ноги, але їхні супутниці негайно повернули сміливців на місце. Інші відвідувачі заклякли, наче статуї.
Добре! підвищив голос Морґан. Нам потрібна готівка. Покладіть гаманці на столи. Ну ж бо! Ворушіться!
Більшість людей почали длубатися в кишенях. Це було сигналом для Джинні. Вона витягнула мішкувату сумку, яку дав їй Морґан. Тримаючи сумку в лівій руці, а пістолет у правій, Джинні почала самотню прогулянку вздовж проходу. Зупиняючись біля кожного столика, вона забирала гаманці й скидала їх у сумку.
Стоячи біля дверей, Блек спостерігав за Джинні. Вона йшла повільно й обережно, наче ступала тонкою кригою, але в її рухах не було вагання. Дівчина не проминула жодного столика: вона забирала усі гаманці, що лежали там, кидала їх у торбу й рухалася далі.
Морґан волав:
Ну ж бо! Ну ж бо! Витягуйте гаманці! У мене руки чухаються вистрелити, але я не хочу нікого поранити, тож зроблю це тільки в крайньому разі! Давайте, витягуйте гаманці!
Блек почав розслаблятися.
«Морґан із дівчиною добре впораються зі справою», подумав він. А яка у них витримка! Різкий голос Морґана та його манера стояти трішки зігнувшись і виставивши вперед кулемет перетворювали чоловіка на страшного типа, від якого кров холола в жилах.
Раптом Джинні припинила механічні рухи.
Вона підійшла до столика, де сиділа жінка, вбрана у норковий палантин, й опасистий чоловік із насупленим обличчям. Гаманця на столі не було.
Джинні перезирнулася з чоловіком. Його маленькі сірі очиці гнівно поблискували.
Ну ж бо, пане, тихо сказала вона. Давайте його сюди.
У мене нічого для тебе немає, шльондро, сказав товстун. Я не ношу грошей.
Блек почав пітніти, немов носом відчуваючи проблеми. Він зиркнув на Морґана, який нерухомо стояв, наставивши кулемет. Той не зводив очей із Джинні, оголивши зуби в хижому осміху.
Віддавайте! вигукнула Джинні.
У мене для тебе нічого немає, мала сучко, повторив чоловік, дивлячись їй у вічі.
Його супутниця враз стала блідою, як смерть, і заплющила очі. Її масивне тіло почало осідати на чоловіка, але той лише нетерпляче відштовхнув її.
Джинні підняла пістолет.
Давай сюди, свиното, різким, скрипучим голосом сказала Джинні. А то скуштуєш порцію свинцю!