Та цього разу ненависть до зайд, яка відчувалася в кожному погляді на злидаря, була великою навіть для Кременця. Голота відчув це не просто так, і лише тепер зрозумів, якою дурістю було отак нахабно пертися через старе місто в його лахах. Поштовхавшись на ринку, він швидко перейшов на Вишневецьку, тоді повернув на Поперечну, а там з полегшенням угледів потрібний ріг старого будинку. Вже не криючись, Голота побіг туди й звернув в один з численних бічних провулків. Той нагадував скоріш звивисту стежину, над якою нависали будинки з тими самими химерними кременецькими балконами та верандами. У цьому лабіринті Голота проскочив кілька камяниць, вибіг на сходи білого будинку з деревяними колонами у вигляді двох велетенських рибин і, хекаючи, нервово затарабанив у двері.
Хто там? майже відразу різко запитав зсередини глухий голос.
Це я. Швидше, Карасю! нетерпляче заговорив Голота.
Хто там за «я»? невдоволено загув голос, але двері прочинилися, і Голота протиснувся досередини, відіпхнувши пузатого Карася, що стояв із пістолем у руках.
Голото, ти?!
Ти, Генричеку, навдивовижу спостережливий і швидкий на розум як на провінційного негоціанта, подивився на чоловіка Голота. Так-так, я, Карасику, я. Чого ти дивишся на мене, як баран на нові ворота? Відчиняти двері старим друзям треба швидше.
Поважний кременецький торговець волами Генрик Карась лише важко засопів своїм приплюснутим носом. Усе місто знало й поважало цього благочестивого й набожного вдівця, батька двох близнюків, спокійного й роботящого. І лише Голота знав його як Товстого Генриха Карауше з Баутценського лісу. Розбійника й грабіжника мали відправити на шибеницю ще років з десять тому на майдані в Гьорлитці. Повисіти у зашморзі на радість мстивим міщанам Товстому Генрику завадив Голота, і з того часу розбійник віддячував своєму рятівникові, як міг.
Це якщо від друзів нема стілько головного болю і якщо ці старі друзі зараз мають бути десь приблизно між Тигром і Євфратом, а не в Кременці... Ти це Широкою швендяв, отак вирядившись? загуркотів спокійним басом товстун, обдивившись Голоту. Як тебе жовніри не забрали ще, як ти заходив?
Та цур тобі! Чиряка на язика! відрізав Голота, падаючи на лавку.
А що? флегматично відповів Карась. Он учора якраз такого, як ти, Болиць батогом на площі забив, бідноту якусь із Жолобів. Магістратський суд присудив. Кажуть, так дідича свого
прокляв, що той захворів і мало не вмер. Відьмак не інакше.
Аякже, роздратовано буркнув Голота. Дивно, що не сам Сатана був у особі того селюка, якому надто вже треба була душа якогось задрипаного дідича, передражнив гість Карася. Не знаю жодного іншого міста, де б із таким завзяттям полювали на нечисту силу, як у вашому Кременці. Як не суд, то відьмак або песиголовець, або перевертень. Щомісяця хтось біжить і торочить про сусіда-слугу Сатани або про бабу, що чаклує. Не інакше, як десь поруч вихід у пекло. На диво тут привітні людоньки. Та й зі своїм катом ви всі в Кременці, наче збожеволіли... Тільки й патякаєте, що про нього.
Та й ти б торочив, якби щонеділі на майдані при тобі він із чотирьох ударів батога людину на-смерть забивав. Так швидко легені вириває своєю проклятущою нагайкою, що ніхто й видихнути не встигає...
Ой, та доста вже... шарпнув головою Голота, що мав про кременецьку катівню свої не надто гарні спогади.
Що, згадав трохи кременецьку катівню, еге ж? угадав причину Голотиного шарпання Карась, а тоді подивився на лахміття гостя, хмикнув і статечно вийшов геть. Хвилину він кректав у сусідній кімнаті, а тоді повернувся з квартою паруючої варенухи й купою одягу. Голота відразу схопив кухоль обіруч, як найдорожчий скарб у світі, а на одежину лише покосився.
А ти не міг чогось пристойнішого мені знайти? гидливо взяв двома пальцями селянську сорочку Голота. Я, наприклад, сиджу в справжньому князівському кунтуші, хай він і дещо втратив свій первозданний вигляд.
Та хоч би й кафтані самого короля Станіслава Августа! вибухнув Карась. Хоча я й не здивувався б, якби побачив того бевзя самого в такому лахмітті. У країні безлад, торгівля йде, як гусак під ніж. Пани чубляться на сеймах, дорогами можна їздити хіба валками з сотнею озброєних слуг, бо ними швендяє саксонська і царська солдатня і гайдамаки. Скоро у Речі Посполитій у таких лахах як на тобі мандруватиме кожен, і я також. То ж, Голото, не ганьби чесних жебраків. Бери, що дають. І вдягай швидше, пройдисвіте. Не зли чесного бюргера й негоціанта.
Кого це? Коли це ти чесним став, гер Генриху Карауше? Чи в Аужицях уже забули, як ти з купчин золото витрушував по лісах та полях? примружився Голота. Як під час нападу на графського скарбника забрав...
Забули, перебив Карась-Карауше Голоту. Бо давно то вже було. А я забув відтоді, як ти мене з вязниці в Гьорлиці витяг, Голото. І завершимо цю тему. Ти ж знаєш, я не люблю оте все згадувати. Перевдягайся.
За годину від обдертого жебрака не залишилося й сліду. Голота помив задубілу від пилу шию, пошкрябав бритвою місячну бороду і дивився тепер у маленьке люстерко на свою чудернацько засмажену під час мандрівок мармизу аж чорного лоба та білі-білісінькі щоки й удавано печально зітхав.