Сам дивись, узагалі зниклих, яких можна вважати жертвами, семеро. Ти сам казав, що двоє твоїх орендарів саме везли тобі гроші. Так?
Так. Марчевський та Ржонса їхали з грошима.
Убитий Мільчек саме продав крам у Дубні. Так?
Так.
Двоюрідний брат радника магістрату пропав разом з боргом, який віз родичу, а василіянин мав при собі пожертви для монастиря. Ще про двох зниклих, отого чиншового шляхтича Бжозовського й жидовина Йосипа я нічого не знаю. Але підозрюю, вони теж мали при собі щось цінне. Покійному шинкарю, знову таки, ти заплатив за тиждень наперед...
Про шинкаря я тобі сказав, а про інших ти звідки дізнався?
Встиг поговорити з усіма, хто жалівся старості. І родичів навідав. І посидів по корчмах, послухав, що люди кажуть. У тому, аби вивідати щось у такому невеликому містечку як Кременець, немає нічого складного. А я майстер у цій справі, ти ж знаєш. Хіба що голова зранку боліла й нудило. До речі, до шинку отого Майтуза, на Медовій, не ходи, продає якесь страшне пійло, яке видає за першокласний угрин. Краще заходь у «Під сливою» на Вишневецькій, острозьке пиво під раки то просто казка...
Які раки? Що далі? Ну, дізнався ти, що їх грабують, і що? нетерпляче ляснувши в долоні, Мнішек перервав Голотині гастрономічні розповіді.
Далі в мене зявився підозрюваний, зізнався Голота.
Хто він, кажи швидше, нахилився до ліценціата шляхтич.
Скажи мені ти. Бо ти й сам би його назвав, якби склав два і два. Хто в нас знає все про всіх, вирізняється жорстокістю й злобою десятьох, любить убивати і жадібний, як сам чорт? Чия жорстокість то звична тема для розмов міщан, особливо коли вони оковитої трохи ковтнуть?
Ну катова, звісно. Болиця... Болиць??? вирячив очі Мнішек на власну здогадку.
Я почав підозрювати ката відразу, ще до того, як ми вполювали вовка. Але ж знаєш, ти б подумав, що то я так мщуся, і нізащо мені не повірив би. А коли лікар сказав, що рани на спині загиблих можуть бути від гачків кількахвостого нагая, то я зразу зрозумів, що вбиває саме Болиць.
Не може бути, очі у Мнішека розширилися, треба терміново йти до Юзека... Але ж це треба на нього ніхто ж і не подумав би...
Не треба будити старосту. Я був трохи розбурханий, тож навідався до ката відразу, як зрозумів, уночі.
То Болиць мертвий? спитав Мнішек, Ну, я роблю логічний висновок, з огляду на те, що ти живий...
Скажімо так, я таки навідався до нього й уже був готовий зійтися з ним у чесному поєдинку один на один, трохи зніяковіло проказав Голота і збентежено подумав: «Не згадувати ж, як душив ката, якого заскочив на нічному горщику, а той відбився тим самим горщиком».
І що? зацікавлено проговорив Мнішек.
Ну, скажімо так: Болиць зміг мене переконати, що то не він, Голота доторкнувся до голови, на якій досі була гуля.
Ти впевнений?
Цілком. Катові аргументи були досить... вагомі, Голота скривився, згадавши, що ті аргументи ще й не дуже добре пахли.
Мнішек відкинувся на спинку крісла й потер лоба. Він виглядав засмучено.
Я вже мало не подумав, що ти знайшов убивцю.
Ти ще ніколи не був так близько від істини.
Мнішек здивовано підвів очі на свого товариша. Голота,
що ще секунду тому розповідав про свої пошуки весело, тепер дивився зосереджено. Навіть більше похмуро.
Як це? Що ти маєш на увазі?
Розумієш, Міхале, повільно, наче обдумуючи кожне слово, почав говорити Голота, майже всіх зниклих люди востаннє бачили у цій частині міста. Я вже довго роздумував над цим, поки Болиць не розповів мені про будинок, в якому коїться щось чудне. Знаєш, оте рококове нещастя покійного Потоцького?
Ой, завжди, як бачу його, серце кровю обливається. Старий Потоцький був трохи несповна розуму, це ж усі знають, Мнішек так нервово гигикнув, що Голота здивовано зиркнув на нього, та не підтримав жарту.
Ну, не настільки ж, аби робити шахи, гострі, як ножі, але достатньо навіжений так. Отож... Я вчора навідався туди, в оте страшне кладовище поламаних амурів, безголових німф та покалічених атлантів... зробивши паузу, Голота продовжив: І побачив якийсь моторошний ритуал... Чи то чорна меса, чи то ще якісь сатанинські вечорниці... Суцільна чортівня. Я не думав, що таке може бути в Кременці, де в магістратському суді здатні засудити за відьмацтво через кривий погляд на чужого чоловіка. І ось тут, у центрі міста, чорнокнижні гімни, заклинання, жертвоприношення... А насамкінець, знаєш, що я побачив?
Мнішек захитав головою. Йому передалася серйозність Голоти, і він уже не сипав жартами, як зазвичай, а слухав з якоюсь хворою цікавістю.
Гадки не маю...
Вовкулаку... Голота нервово посміхнувся і повернувся до Мнішека. Тільки не смійся, прошу тебе. Мені досі моторошно, але я бачив саме вовкулаку. Я знаю, це звучить кумедно, але це правда. От тобі хрест, Голота дивився на Мнішека, але той і не думав кепкувати. Людина перетворювалася на вовка, я справді це бачив, повторював Голота раз у раз. Я тепер думаю, що це саме той вовкулака, котрий убиває людей. Згадай, селяни впевнені, що саме перевертень нападає... От, диявол! Що ж це за шахи такі, ними неможливо грати, пане Мнішеку!!! Я так без пальців залишуся!