Пане Міхале, досить на мене вже дивитися своєю отруйною посмішкою. Так, я визнаю, що програ... закінчення слова застрягло Голоті в горлянці, адже краєм ока він помітив якусь тінь, що шугнула до нього збоку...
Ще продовжуючи говорити, він розвернувся, тримаючи перед собою піщаль. Користі від пукалки було приблизно стільки ж, як, скажімо, від граблів чи лопати, тож він просто дивився, як Звір відірвався від землі у стрибку. Почувся тріск і гуркіт то Мнішек вистрелив зі свого міланського дива, та не влучив. Голота заплющив очі, однак важкого тіла, що зносить із ніг та шматує кігтями і зубами, так і не відчув. Він похитнувся, розплющив одне око. Поруч на землі конав Звір. Химерна істота харчала й судомно раз по раз смикалася своїм довгообразим тілом, неначе воліючи витягти з закривавленого боку довгий стирчак. Величезна неоковирна рогатина бородатого Василя, який, притиснувши пудові кулаки до грудей, зараз злякано дивився на страшну пащу у червоній піні, прохромила диявольського Звіра наскрізь.
Розділ 13 У якому друзі почуваються тріумфаторами, але впевнюються, що немає нічого мінливішого за славу
Ліценціат потяг на себе поводи й зіскочив із коня перед Хохриттером, який спирався на палицю, виблискуючи на сонці лисиною й окулярами. До них усе підходили й підходили люди, трохи далі в натовпі Голота розгледів Ярину Ястжембець, яка аж рота відкрила від здивування. Голота відвернувся, швидким непомітним рухом підкрутив вуса й уперся кулаком у бік, набувши героїчно-лінивого вигляду.
Досі висіла мертва тиша. Задоволений ефектом ліценціат ухопився за вузол шворки, якою Звір був привязаний до коня. Важко посунувшись, туша впала прямо до ніг лікаря. Той відразу присів біля мертвого Звіра, торкнувся його ікл. А ще за кілька секунд він підняв голову й подивився на Голоту знизу вверх.
Це ж звичайний вовк.
Так, Canis lupus, магістре, струснув головою Голота й повів очима по затихлій юрбі. Голова, чотири лапи, хвіст. Величезний, три lokieca, центнер ваги, але лупус. Старий облізлий вовк. А ви кого хотіли бачити, лікарю, Жеводанське чудовисько?
Пекельного вогнедишного дракона? Три голови та вісім хвостів, прибулець із девятого кола пекла? Тоді вам до тих довбнів, які розповідають казки. Вони вам розкажуть сотню історій про вовкулаків, перевертнів й іншу нечисть. Про величезного сома, що їсть рибалок у ставку, або пекельного діда, що заводить у болото... зневажливо скрививши губи, проказав Голота. Я навіть скажу, чого він нападав на людей. Знаєте, ні? Бо лапа в нього перебита, нічого вже не міг уполювати.
Люди, які пильно слухали Голоту, не пропускаючи ні слова, схвально загули. Якийсь знавець новомодних слів навіть крикнув Голоті «браво» й узявся аплодувати, щоправда, збентежений нетямущими поглядами сусідів, відразу ж припинив. Хохриттер питально подивився на свого пана.
Усе так, лікарю, усе правда, втомлено кивнув із сідла Мнішек, що сидів, спершись на луку сідла. Людожера вже нема.
Слова молодого магната викликали у міщан, що пильно прислухалися до розмови, шалений захват. Умить тишу розірвав крик, виск, радісне гелготіння. Голоту та Мнішека, якого зняли з коня, підняли на руки, пронесли майданом, а тоді знову поставили на бруківку, плескаючи по плечах і спині. Дякували й міщани, і селяни, що продавали на майдані жито, і старі євреї, що повибігали з-за своїх яток із тканинами, ґудзиками та поясами. Найбільш розщедрився пузатий бровар, який приніс і вручив Голоті й Мнішеку по кварті пива. Ліценціат вдячно вклонився товстуну і, здмухнувши пишну білу шапку піни, з превеликою насолодою одним махом випив смачнюще темне.
«Було б непогано вивернути в себе ще з шість таких кварточок. Для початку», Голота радісно примружився, дивлячись не так на Хохриттера, що далі сидів унизу, оглядаючи зуби й кігті Звіра, як на красивих молодок, що злякано збилися докупи біля старого лікаря.
Давайте не будемо заважати людям радіти, хтось прошепотів у вухо Голоті так зненацька, що той навіть відсахнувся. Ліценціат повернувся й побачив блідого голомозого вусаня, що тримав Голоту за рукав, а тоді підтяг його до себе. Дивіться, біля нас уже починається справжній карнавал.
І справді людей, що хотіли подивитися на забитого вовка, ставало все більше. То тут, то там чулися радісні крики, хтось реготав, а хтось мовчки дивився на «кременецького вбивцю», через якого люди з весни боялися потикатися за місто.
І що? Я взагалі-то збираюся на ньому повеселитися, висмикнув рукава Голота з чіпких пальців незнайомця.
Я Можаровський, медик із суду, знову взявся шепотіти на вухо Голоті нервовий вусань, та той відсунувся, тож він почав говорити нормальним голосом: Я давно хотів з вами поговорити, ще після того, як пан Сангушко розповів, що ви працювали в суді в самій Варшаві. Тут одні бовдури, а ви зможете оцінити... Пане ліценціате, не відмовте мені у проханні. Прогуляймося містом, я вам покажу свій барліг.