Голота ще раз чхнув, бо пух знову набився йому до носа й відкритого рота, і поволі провів рукою із карабелою по обличчю. На секунду він затримав кулак на очах, усвідомлюючи масштаб катастрофи. А тоді прочистив горлянку, кашлянувши кілька разів, опустив нарешті додолу зброю й уклонився Мнішеку.
Пане Міхале, ви обіцяли мені вчора партію в шахи... Показати захист Філідора, забурмотів він до молодика, на обличчі якого потроху почали зявлятися й інші емоції, крім переляку.
Мнішек закрив свого рота, приходячи до тями. Врешті аристократичне виховання далося взнаки. Не випускаючи з рук корму пані Држовецької, панич ввічливо вклонився у відповідь.
Звичайно, пане ліценціате. Філідора. Захист. Аякже.
Хоча навіть дивно зараз говорити про захист, ви явний шанувальник агресивного дебюту, не стримав Голота свого язика й замовк, прикривши очі. Піду поставлю коня в стайню, після паузи врешті заявив він, розуміючи, що треба завершувати цей театр абсурду. Ви свого добре припнули? запитав Голота, але, не дочекавшись відповіді на своє провокаційне питання, уклонився, задом випхався в двері, що тріпотіли на вітрі на одній петлі, і впав спиною у сніг, давлячись від сміху, що роздирав груди.
Щоправда, збентеження і жаль були, треба сказати, не надто великими, і ліценціат почав роздумувати, як помиритися з ображеним шляхтичем. Це навряд чи було б легкою справою, адже той набурмосено хитався на коні, зиркаючи навколо злим поглядом. Тож Голота налаштувався грати. Він надав мармизі жалісливого вигляду, наважився, видихнув і почав:
Пане Міхале...
Що, пане Голото? моментально вибухнув Мнішек, який, видно, тільки й чекав, коли Голота розкриє рота. Ви хочете сказати, як вам прикро? Як вам прикро вриватися в будинок, де відбувається інтимне побачення, лякати даму до безпамятства, а мене ледь не до пропасниці, рубати подушки, персидські килими й портьєри, вибивати двері. Що саме з усього цього вам прикро?
Гм. Узагалі-то все це разом узяте, вашамосць. Я не думав...
Я навіть і уявити не міг,
що ви думали! Авжеж, ні! Бо думати ви точно не навчилися за всі ті марні роки вашого сидіння в тій клятій Болоньї. Що ви там робили, нагадайте? Скажіть, що вбиральні чистили й виносили нічні горщики! Адже мене тепер жахатимуть усі ті університети, що випускають зі своїх стін таких недоумків, як ви.
Голота лише тихенько шмигнув носом, але промовчав, розуміючи, що трохи правди в словах Мнішека таки є.
Але я почув стогін... Ваш... і... «О, Господи, що я мелю», подумав ліценціат і приготувався до нової порції прокльонів.
І що... Що ви подумали?! Що можна було подумати? Що мене тут катують!?? розчервонівся Мнішек, бризкаючи слиною.
Е-е-е-е. Зрештою так, я так і подумав, спокійно відказав Голота. Так би подумав кожен, хто знає про ваше зникнення.
Яке зникнення? ошелешено видавив із себе Мнішек.
Усі впевнені, що вас убили чи, може, викрали. Надто вже таємниче ви зникли з міста...
Убили? Викрали? Це як? збентежено вирячив очі Мнішек.
А так. Поки ви перекидалися на подушках з грудастою вдовою, вашамосць, у Кременці всі панихиду по вас замовляли. Сангушко чорніший за хмару, розсилає пошукові партії околицями, а більшість із городян упевнені, що це все дарма.
Чому це? знову запитав зніяковілий Мнішек, який почав, видно, розуміти масштаби того, до чого призвела його хіть...
Бо, нагадаю вам, околицями ходить якась потвора, яка вбиває людей. Ось чому. Чи ви забули? Звісно, ви ж, розпалені пристрастю, поскакали до пані Држовецької і не допетрали вашою панською головою попередити хоч кого... перейшов у наступ Голота.
То всі подумали... О Боже, у цьому місті хоч щось можна зробити потайки? А як ви здогадалися, що я тут?
Я дізнався, що у вас якась люта ненависть до вдови підкоморія. Почув про братів її, які клялися вас провчити... От я й хотів поговорити з удовою й перевірити.
Перевірили? машинально запитав Мнішек, що явно думав про скандал, у який втрапив.
Перевірив. Не дарма селяни вважають її ще тією курвою. Треба ж, затягла в ліжко і мало не закатувала до смерті.
Дуже смішно. Я серйозно питаю, звідки ви набралися цих дурнуватих пліток? У слуг чи що? Що вам ще розповіли?
Ні, я маю свої конфіденційні джерела, поважно набундючився Голота, та під пильним поглядом Мнішека знітився. Так, слуги, зізнався він. Вони взагалі багато чого говорять.
Можливо, ще й про те, що я чванько й жорстоко вигнав своїх родичів до Кракова? глузливо промовив Мнішек.
І це теж.
Про клітку, в якій я привіз мавпу казали?
Про клітку у них була своя версія...
Аякже. Була. Ось що значить не давати зайвого шеляга тим жадібним мерзотникам. Вони з тебе швидко зроблять потвору. Слухайте мене, Голото. Ту брехню я про себе чую скільки тут живу. Так-от. Матінка з сестрою поїхали в Краків не тому, що я вигнав їх з маєтку, а тому, що вже рік про це мріяли. Це ж тільки місцеві вважають, що тут, у Кременці, рай земний і звідси може поїхати лише божевільний. А з братами Анни я таки мав сварку, бо вони надто вже турбуються за її честь... І ви повірили тим каналіям, що живляться плітками про життя своїх господарів?..