Та чув, промимрив Голота і замовк.
Я бачу, зиску від вас ніякого, презирливо проговорила дівчина. Піду позбираю останні новини. Он сидять найбільші пліткарі Кременця.
Хто? обернувся Голота.
Та не шарпайтесь так. Панські слуги. Знають усе і всіх. Піду ближче, промовила чарівна письменниця і, взявши свій кухоль, сіла поряд із пяним гуртом. Голоті не залишалося нічого іншого, як поплентатися за нею.
«Піду і я послухаю пяне базікання, чи що», вирішив він і пересів за стіл, поруч з яким саме гомоніли нетверезі міщани. Ярина ловила кожне їхнє слово, тож Голота прислухався й собі. І мало не сплюнув кременчани знову говорили про свою місцеву знаменитість.
Кажу, четвертим ударом нагая розриває спину й вириває легені! голосно доводив нетверезий чоловяга, раз по раз витираючи довгого носа рукавом свити, хоча
ніхто з ним і не сперечався.
Один старий мадяр розповідав мені, що в Унгварі був кат, який навіть не чіпав жертву. Від одного його вигляду у людини серце розривалося, не втримався і вставив своє Голота, проігнорувавши страшні очі, які робила йому Ярина. Всі повернулися до нього.
Який то кат?
На нього казали Баторі, хоча він був простий русин Іванко. Страшний, як диявол.
А чого Баторі?
А як оту мадярську графиню, що молодих дівчат убивала і купалася в їхній крові...
Овва, ви нас таким не здивуєте. У нас у Кременці була королева Бона, яка також купалася в крові дівиць. Душогубка була ще та і, кажуть, любила чоловіків, аж страх. Усю кременецьку залогу перелюбила, заґелґотіли пяні клієнти шинку.
Я чув, староста Сангушко теж не проти стрибнути у гречку. Про Сангушка по всій Речі Посполитій легенди ходять...
Хто це таке вам розповів? Навпаки, наш пан Юзеф спокійний і розважний, і богобоязливий. То його старший брат дурнуватий острозький ординатор Януш. Той як не випє, то утне. Он на тижні себе у карету пяного велів впрягати і тягнув, поки не впав...
То ви й таке чули?
Я? На власні очі бачив, коли свого пана Цетнера до Дубна возив!
А хто ще з магнатів тут дивакує? Може, молодий Мнішек?
Мнішек? Пихатий занадто, лише зі старостою і товаришує. Не люблять його тут, та і як його любити, коли він хіба трохи краще тієї королеви Бони.
З чого то?
А знаєш ти, що він Європою мандрує з людиною в клітці?
Що? аж розкрив рота Голота.
От тобі і що! Коли він приїхав у Кременець зі Львова, то людину в клітці привіз, як собаку чи ведмедя якого.
Навіщо?!
Хтозна, що він з тим нещасним робить... Як приїхав, то вигнав матір з сестрами з їхнього маєтку до Кракова, а сам і не пожив там, приїхав до Сангушка гостювати. Злий він усі так кажуть... Не злюбив чогось удову підкоморія нашого Држовецького, то її перестали приймати в Кременці, мусила їхати у свою глухомань... Брати Држовецької навіть готувалися провчити того чванька...
А звідки ви ото все знаєте, шановний? запитав здивований Голота довгоносого співбесідника.
А ти, хлопче, пропрацюй камердинером у Цетнерів зо двадцять років, то й сам знатимеш трохи, пяно засміявся носатий.
Що правда, то правда, ніхто не знає так новини, як камердинери, і чого я раніше не здогадався, пяно забурмотів собі під носа Голота і повернувся до шинкаря: Вашого кращого пива всім цим вельмишановним панам. У відповідь вельмишановні пани, що вже й лика не вязали, лише задоволено заремигали.
Скажіть, шановний...
Шумик, рвучко нахилив той до нього свою лису голову. Зви мене Шумик.
Добре, скажіть шановний Шумику, а яким селом володіє вдова підкоморія...
Анна? Та у неї невеличкий хуторець у горах, то там і сидить. Бідна. Усі її жаліють...
А чого ж у неї сварка з Мнішеком?
Я то не відаю, але кажуть мої пани, що вони ледь не кусали одне одного на балу в Сангушків. Прямо ненависть якась. Щось вона про нього знає...
Ясно, шановний, ваше здоровя! Так де, ви кажете, той хуторець?
Розділ 11 У якому розповідається про те, що у житті завжди є місце для дива, і навіть у забитому хутірці можна побачити величну сцену з давньоримської легенди
лисячому малахаї Голота на світанні виїхав за геть закидану рясним снігом Дубенську браму. Голова після вчорашньої гулянки з камердинерами гула, тіло стало немов чуже, і єдиною розрадою були легкий морозець та вітер, що кидав у лице жмені холодних снігових кольок. Заморена конячка йшла, спотикаючись, то зупинялася, то далі неспішно совала копитами по кучугурах. Та вершник не зважав, він тихо страждав, тримаючись обіруч за голову. Всередині важко сновигали думки, роздираючи на шмаття залишки мозку. Із тяжким зітханням Голота згадував учорашню пиятику. Всі ті дикі танці в калюжах пива, пяні морди панських слуг у гримасах неспинних веселощів і свій регіт. З роздратуванням згадав і свої спроби звабити Ярину Ястжембець... Наскоки на варшавську красуню завершилося таким ганебним фіаско, який годі й уявити. Дівчина дала йому відкоша на порозі свого будинку, гепнувши дверима перед носом і лише захихотівши на його палкі заклики відчинити.
Від останнього спомину він скривився і хотів було зло сплюнути, та і цього зробити не зміг лише поплямкав сухими губами і ще більше згорбився на кобилі, намагаючись умоститися так, аби не розтрясти свій ніжний зараз шлунок. Врешті таки зробив над собою зусилля і взявся міркувати, чого він ото преться кудись, помираючи від похмілля.