побачити, і сиділи там під деревом. Так вони розповідали. Було зрозуміло, що вони дуже приємно провели час і навіть не підозрювали, якою довгою була їхня відсутність. Фанні трохи втішили запевнення Едмунда, що він за нею скучив і хотів повернутись по неї, і, звичайно ж, так і вчинив би, якби вона вже до того не була така втомлена; але ці запевнення не могли стишити біль від того, що її покинули на цілу годину, тоді як розповідь Едмунда тривала лише кілька хвилин, і відігнати настирливу цікавість про що ж вони говорили увесь цей час? І коли вони зрештою дійшли згоди, що слід рушати додому, Фанні почувалася розчарованою й засмученою.
Минуло вже півтори години від того, як усі вийшли з дому, коли на підніжжі пологої тераси з'явилися місіс Рашворт та місіс Норріс, готові вирушити до дикого парку. Місіс Норріс була надто заклопотана іншими справами і тому не змогла впоратися швидше. Хоч деякі прикрі несподіванки й зіпсували настрій її племінниць, для неї цей ранок був напрочуд приємним, оскільки покоївка, вислухавши безліч вишуканих компліментів щодо своїх фазанів, повела її до молочарок, розповіла все про тутешніх корів і дала їй рецепт славнозвісного вершкового сиру; а після зникнення Джулії вони спіткали садівника, з яким місіс Норріс дуже приємно зазнайомилася, дала йому корисні поради щодо онукової хвороби, запевнила, що то лихоманка, і пообіцяла надіслати йому чудо-ліки; а він, у свою чергу, показав їй свої найкращі квітники і подарував дуже цікавий пагінець вересу.
Врешті-решт зустрівшись, вони всі разом повернулися додому і там гаяли час, як кому було до вподоби за посиденьками на канапі, балачками про різні дрібниці, гортанням «Квотерлі ревю», поки не повернулися всі інші і не настав час обідати. Було вже досить пізно, коли з'явилися обидві міс Бертрам і обидва джентльмени; їхня прогулянка, здавалося, вийшла не вельми вдалою і не прислужилася до головної мети цього дня. За їхніми словами, вони блукали, розшукуючи одне одного, і возз'єднання, на думку Фанні, виявилося надто спізнілим, щоб відновити гармонію, а на думку всіх інших і для того, щоб прийняти якесь рішення щодо перебудови маєтку. Дивлячись на Джулію і містера Рашворта, Фанні відчувала, що вона не єдина, кому важко на серці; на їхніх обличчях було написано те саме. Містер Кроуфорд і міс Бертрам були значно веселіші, і під час обіду Фанні помітила, що Кроуфорд ревно намагається розвіяти смуток тієї двійці і покращити настрій усіх присутніх.
Обід невдовзі завершився чаєм та кавою, а десять миль зворотного шляху не дозволяли засиджуватись надто довго; і відтоді, як сіли за стіл, усі лише обмінювалися короткими зауваженнями знічев'я, поки до ґанку не подали екіпаж і місіс Норріс, метушливо вхопивши у покоївки кілька фазанячих яєць і шмат сиру та виливши на місіс Рашворт потік люб'язностей, першою не налаштувалася покинути дім. У ту ж мить містер Кроуфорд, підійшовши до Джулії, мовив:
Сподіваюся, мене не спіткає нещастя бути позбавленим товариства такої чарівної супутниці, якщо тільки її не злякає нічна прохолода на відкритому місці в екіпажі.
Пропозиція була несподіваною, але її із вдячністю прийняли, і, здавалося, для Джулії день мав скінчитись так само успішно, як почався. Міс Бертрам приготувалася до іншого і тому була трохи розчарована; але впевненість, що насправді перевагу віддано їй, допомогла їй подолати прикре збентеження і з належною приязністю поставитися до прощальних знаків уваги містера Рашворта. Йому було вочевидь приємніше посадити її в ландо, ніж допомогти зібратися на козли, і те, що обставини склалися саме так, дуже його втішило.
Ну, Фанні, це був для тебе чудовий день, от що я скажу, мовила місіс Норріс, коли вони їхали парком. Самі лише розваги з початку й до кінця! Безперечно, ти маєш красненько подякувати твоїй тітоньці Бертрам і мені, що ми дозволили тобі поїхати. Цілий день розважатися, краса та й годі!
Марія все ж була досить роздратована, щоб не змовчати:
Як на мене, ви й самі непогано провели день, мадам. У вас он який оберемок усякої всячини та ще й кошик між нами, що немилосердно б'є мене по ліктю!
Любонько, це всього лише малесенький вересовий пагін, його просто-таки нав'язав мені той добросердий стариган-садівник; та якщо він тобі заважає, я зараз же приберу його собі на коліна. Ось, Фанні, потримай-но цей клунок, та дивися, не впусти; тут вершковий сир, такий смачнющий, як той, що ми їли за обідом. Сердешна місіс Уїтакер будь-що хотіла подарувати мені один з її сирів. Я так супротивилася, що вона мало не заплакала; і до того ж, знаю, саме такий сир любить моя сестра. Ця місіс Уїтакер справжнє золото! Вона аж отетеріла, коли я спитала
її, чи дозволяється вино в людській, і витурила геть двох служниць за те, що вони з'явилися в білих сукнях. Гляди не розчави цей сир, Фанні. От тепер я можу чудово прилаштувати другий клунок та кошика.
Що ви іще вполювали? спитала Марія, якій було приємно чути такі похвали Созертону.
Вполювала, любонько! Це всього лише чотири гарненьких фазанячих яєчка, місіс Уїтакер просто присилувала мене їх узяти; хоч як я відмовлялася, та все марно. Вона сказала, що позаяк я живу зовсім одна, то мені не завадить розвести в себе таке птаство; а воно й справді так. Я звелю корівниці покласти їх під першу-ліпшу вільну курку, і якщо фазанята повилуплюються, я зможу віднести їх до себе додому і позичу в когось клітку; і це буде для мене така розрада в самотні години доглядати пташенят! А якщо мені пощастить, твоя матуся також їх отримає.