Міс Кроуфорд витримала своє перше випробування з честю, а Фанні воно не завдало ніяких прикрощів. Едмунд, що привів кобилу і взяв усю справу на себе, повернувся вчасно ще до того, як Фанні і статечний старий конюх, що супроводжував її завжди, коли вона виїздила покататися без своїх кузин, були готові вирушити в дорогу. Наступного дня вийшло гірше. Міс Кроуфорд так припала до смаку верхова їзда, що вона ніяк не могла спішитися. Жвава, смілива і, хоч невелика на зріст, проте міцної статури, вона була природженою вершницею; і до чистої втіхи від нового заняття додавалося щось від присутності та повчань Едмунда, а також від гордовитої думки, що своєю вправністю вона долає межі, встановлені природою для жіночої статі; через це їй і не хотілося спішуватись. Фанні вже була готова і чекала, і місіс Норріс почала дорікати їй за те, що вона не виходить надвір, але коня все ще не приводили і Едмунд не з'являвся. Щоб не чути тітчиних докорів, Фанні вийшла в парк і стала виглядати Едмунда.
Хоча обидва будинки стояли на відстані в півмилі, їх не було добре видно одне від одного; але, пройшовши п'ятдесят ярдів від парадних дверей, Фанні побачила внизу, попід парком, пасторат і всі його землі, що полого підіймалися вгору за сільською дорогою; і на луці доктора Гранта вона одразу ж побачила всю компанію Едмунд і міс Кроуфорд їхали верхи пліч-о-пліч; доктор, і місіс Грант, і містер Кроуфорд з двома чи трьома грумами стояли осторонь і дивилися. Усі вони, здавалося, були такі щасливі, усі зацікавлені одним і тим самим предметом і, без сумніву, веселі, бо шум їхньої веселої розмови долинав навіть до неї. Але її цей шум зовсім не
звеселив; вона подумала, що Едмунд, певно, забув про неї, і відчула справжній біль. Вона не могла відвести очей від луки; не могла не дивитися на все, що там відбувалося. Спершу міс Кроуфорд та її супутник повагом об'їхали чималеньке поле; потім без сумніву, за її пропозицією поскакали чвалом; і Фанні, з її боязкою вдачею, чудувалася, як певно та тримається в сідлі. За кілька хвилин вони зупинилися. Едмунд був близько від міс Кроуфорд; він говорив до неї, мабуть, учив, як тримати повід; він узяв її за руку, Фанні бачила це, а може, домалювала у своїй уяві те, чого не могла бачити. Усе це не повинно було її дивувати; адже що могло бути природнішим для Едмунда, ніж бажання комусь допомогти, виявити до когось свою доброту? Але вона мимохіть подумала, що містер Кроуфорд міг би позбавити його подібних клопотів; братові більше пасує такий обов'язок; проте містер Кроуфорд, хоч як усі хвалили його добру вдачу і хоч яким він був вправним вершником, певно, не зміг би впоратися з цією справою; порівняно з Едмундом його доброта була бездіяльною. Вона подумала, що кобилі буде нелегко служити двом вершникам; якщо вони забули про Фанні, то мають пам'ятати хоча б про бідну конячку.
Та невдовзі вона трохи заспокоїлася, побачивши, що компанія на луці помалу розбрідається і міс Кроуфорд, все ще верхи, але в супроводі пішого Едмунда, проминає паркову браму і наближається до місця, де стояла вона. Тепер Фанні злякалася, що виглядатиме грубою і нетерплячою, і пішла їм назустріч, над усе бажаючи уникнути цієї підозри.
Люба міс Прайс, мовила міс Кроуфорд, під'їхавши досить близько, щоб її було чути, я вирішила поїхати до вас сама і попросити вибачення за те, що змусила вас чекати; але мені нема чого сказати у своє виправдання. Я знала, що вже пізно і я поводжуся вкрай нечемно; і тому просто будьте такі ласкаві, пробачте мені. Егоїзм завжди треба прощати, це, знаєте, невиліковна хвороба.
Фанні відповіла їй з надзвичайною ґречністю, а Едмунд додав, що, на його думку, і не треба було поспішати.
Часу ще лишається більш ніж достатньо, щоб моя кузина встигла двічі проїхати ту відстань, яку проїжджає зазвичай, сказав він, і те, що ви завадили їй вирушити в путь на півгодини раніше, тільки зробить її прогулянку приємнішою: збираються хмари, і вона не потерпатиме від надмірної спеки. Сподіваюся, вас не втомив такий довгий урок. Як на мене, вам не слід було б іти додому пішки.
Мене не втомлює ніщо хіба тільки необхідність спішитися, відповіла міс Кроуфорд, з його допомогою зійшовши з коня. Я дуже міцна. Мене ніщо ніколи не втомлює, окрім того, що мені не до душі робити. Міс Прайс, мені дуже прикро поступатися вам місцем, але я щиро сподіваюся, що вас чекає гарна прогулянка і що я почую лише схвальні відгуки про це миле, чудове, гарне створіння.
Старий конюх, який чекав неподалік зі своїм конем, тепер приєднався до них, допоміг Фанні сісти в сідло, і вони рушили у протилежний бік парку; і смуток Фанні анітрохи не розвіявся, коли вона, озирнувшись, побачила, що інші двоє спускаються пагорбом до селища; її супутник також не вельми її втішив своїм зауваженням про те, яка вправна вершниця вийшла з міс Кроуфорд. Він дивився на неї з не меншою цікавістю, ніж Фанні.
Аж поглянути любо, коли леді отак сміливо тримається на коні! казав він. Ніколи ще не бачив, аби в котроїсь краще виходило. У неї того страху наче й зовсім немає. А як ото ви, міс, починали вчитися, на Великдень тому шість років мине, ой божечко, та як же ж ви трусилися, коли сер Томас уперше посадив вас на коня!